Всім привіт від Саші Вєрозуба :)

приют для бомжей

Ми його з вами спільними зусиллями в грудні відправили в притулок в Констянтинівку Донецької обл.

Рідний брат, нажаль, ще не готовий прийняти його, але Саша нормально почувається, пристосувався до колективу (а це велика перемога для людей із затримкою розумового розвитку і щоденний труд любові тих, хто поруч!), став вільним у спілкуванні, готує зараз саджанці до садіння, допомагає по дому.

А ще цей притулок планує влітку на море з’їздити! 
Саша перший раз в житті побачить море.

Історія Саші тут:
https://www.facebook.com/houseofmercyKiev/posts/828143500969451

Афанасьєв Олександр Олексійович, 1960 року

как помочь бомжу
Родом я сам із Сум.
 
Після армії пішов на завод ім.Фрунзе ковалем працювати, потім, коли його закрили, займався монтажем газозаправних станцій, у відрядження їздив, в основному в Середню Азію.
Нормально все було: одружився, син народився в 1983.
 
А потім все шкереберть пішло: жінка стала гуляти, поки я працював, сину дав нормальну освіту – медика, а він діджеєм пішов працювати, потім в наркотики заліз…
 
Звісно, моя провина була, що приділяв роботі більше часу, ніж сі’мї, ото воно і вилізло потім боком всім нам…
 
Потім розлучення, переїзд в Київ…
Працював в Києві на різних заводах, всього 32 роки стажу маю.
 
Потім хворіти став, працювати не зміг, гроші закінчились, опинився на вулиці…в такому стані вже майже 10 років живу.
Збирав склотару, папір, робив місцевим мешканцям електрику, сантехнику, мене багато хто в районі знає.
 
Пару місяців тому ноги відмовили, потрапив в лікарню, а звідти знов на вулицю мене виписали.
Мрію знов на ноги стати, роботу знайти, знімати якийсь вугол собі…”
 
Олександра привезли до нас небайдужі перехожі, які побачили його абсолютно безпорадного в покинутому сараї.
 
Допомогти Олександру та іншим нашим опікуваним в притулках, можна на карту:
5169 3305 1494 0615 приватбанк
карта прив’язана до рахунку ГО ДМ Київ
В призначенні обов’язково вкажіть ‘благодійна пожертва’

Молодь із вчителями з вальдорфської школи в гостях :)

Дуже круто, коли молодь може розділити свій час з людьми в кризових ситуаціях.
Після таких зустрічей в притулках на довгий час залишається якійсь мир та спокій.

“Коли людина ділить з кимось горе, його стає вдвічи менше, коли ділить радість, її стає вдвічи більше” 

Прокоф’єва Людмила Миколаївна, 73 роки

допомога бездомним

Привезли до нас чергову жінку похилого віку, в кризовій ситуації.

Вікова деменція, часткова втрата пам’яті.

З великими труднощами нас вдалося з її слів дізнатися, що у неї є брат, який не пускає її додому.

Єдиний син не помагає, бо, каже, не має можливості – сам живе в гуртожитку…

Паспорт втратила в перші ж дні життя на вулиці.

Насилу пересувається, бо опухлі ноги.

Просить оформити її до любого будинку для людей похилого віку, щоб не вмерти на вулиці.

Жукова Лідія Яківна, 66 років

допомога бездомним

Минулого тижня поступила до нас Жукова Лідія Яківна, 66 років.

Росіянка. Разом із хворим сином півтора роки тому втекли із Росії від старшого сина, від його постійних погроз та знущань.

Жили на вокзалі, потім в палатці в лісі…

Недавно Лідія Яківна потрапила в лікарню, зв’язок із сином перервався. Де він невідомо. Вона дуже переживає за нього.

Сина звуть Римаренко Констянтин Володимирович 1973 року народження.

До всього у Лідії Яківни заблокували пенсію, бо за російськими законами, пенсіонери мають раз на рік підтверджувати, що вони живі.

Цього тижня повеземо її в російське консульство, зробити їй довідку про те, що вона жива.

Пилипенко Петро Ларіонович, 74 роки

помощь безхатченкам

Кілька днів тому привезли до нас в притулок з Життєлюба сліпого дідуся, який жив в коморі на поверсі житлового будинка, біля своєї колишньої квартири.

«Мене звати Пилипенко Петро Ларіонович, в цьому році мені виповнилося 74 роки.
Все життя я пропрацював слюсарем-сантехніком, якщо допоможете мені операцію зробити, буду все вам по сантехніці робити!

Був одружений, дві дочки є дорослі, виховав їх, освіту дав їм.

Коли діти виросли, з дружиною розійшлися, став я з іншою жінкою жити. 30 років разом прожили. Помилку зробили, що не розписалися.
Коли вона померла, приїхала її племінниця і вигнала мене з квартири.
Доньки про це дізнались і після цього не хочуть зі мною справ мати, бояться, що я на їх житло буду претендувати.

Допоможіть мені зір на одному оці повернути і в будинок престарілих оформите будь ласка, щоб як собака не помер. Операція мені безкоштовна повинна бути в Медмістечку.»

Балабанська Марія Василівна, 1930 р.н.

бездомная бабушка

Привезли до нас в притулок бабусю 90 років. Згоріла хата в селі, донька в Києві відмовилась забирати мати до себе. Взагалі відмовилась допомагати.

Привезли її до нас з Деснянський територіальний центр соціального обслуговування
Нажаль в місті немає державного притулку для людей в кризі(((

«Звати мене Балабанська Марія Василівна, 1930 р.н.

Батьки мої померли від голоду, я ж маленька скиталася по під сараями, під мусорками жила, аж поки мене не забрала до себе багатирка, бо всі бідні повмирали і в неї я жила до 1946 року, працювала у неї. Одного разу пошкодила руку, рука почала гнити, а багатирка мене не доглядала, тому я однорука була.

В 1946ому приїхали з міста брати людей на стройку, а село мертве було, війна всіх повибила. Сільсовет мене й віддав, бо рідних не було.

В Києві стало зовсім погано з рукою, пішло зараження, мене поклали в лікарню. Там, після одужання, мене всиновила одна санітарка, у неї ще дві дочки було. Привела додому, поділились одежою зі мною, стала я як принцеса. Дуже добре мені у них жилося.

Через два місяці були танці в саду. Ми й пішли туди вчотирьох я, сестри та мати.
До матері підходить один капітан та каже: можна вашу доньку запросити на танець і на мене показує. Мати каже: так. І він весь вечір та після 30 років мене не відпускав. Одружились ми з ним.

Працювала в воєнторгі 16 років. Потім пріключилась зі мною астма сєрдєчна. Довго лікувалась.

Муж помер, діточок у нас не було.

Одного разу вночі прокинулась я від писку, на смітнику на вулиці щось піщало, може котеня, чи миша придавлена, аж вихожу – дитина! Позвонила в міліцію, відвезли її в лікарню. Дєвочка оказалась.

Навіщала я її в лікарні та й всиновила потім, виростила.

А як зі мною біда сталася, вона до мене так…драма ціла…вона й до цього мене била інколи, а зараз взагалі не прийняла…»

допомогти можна:
1. приїхати та поспілкуватись із нею, вона любить поговорити
2. матеріально – 5169 3305 1494 0615 приватбанк карта-ключ до рахунку ГО ДМ Киев, оформлена на имя Кучапін Олексій
В призначенні вказати ‘благодійна пожертва’!!!

Друзі, будь ласка репост де можна!

Вчора в Києві зникла жінка! Не повернулась додому (Харківське шосе 172а)

Коломієць Тетяна Яківна 1945 р.н.

дуже сутула
з однією милицею під лікоть
бежева шапочка
темна норкова шуба нижче коліна
без сумки (але з гаманцем)
вона хвора на рак (може бути з собою морфін)
постійно крекче від болю
має проблеми з пам’яттю

тел. онука: 0931678652 Владислав

Шишко Владимир Григорьевич

как помочь бомжу

Новини!!! (23.02.)

Як ми і обіцяли, всі кошти, що надійшли на наш рахунок в п’ятницю/суботу, ми використаємо на допомогу Володимиру Григоривичу.

Всього надійшло 4130, з яких м вчора орендували хостел на місяць, а сьогодні купили на 500 гривень продуктів на тиждень. Він каже, що їх йому вистачить на 2 тижні, а ле ми сумніваємось в цьому, хоча б було добре 

Наступна наша зустріч через тиждень, тож побачимо, чи вдасться йому працевлаштуватись. Сподіваємось на краще 

Нагадуємо, що за нашими принципами гроші на руки нашим опікуваним ми не даємо! Тож можете бути впевнені, що ваша допомога йде куди треба.

Володимир Григорович передавав всім ВЕЛИЧЕЗНЕ ДЯКУЮ  (наступного разу спробуємо зробити коротке відео з ним)

“Потрохи перетворюємось на агенство з пошуку роботи 

Сьогодні до нас за допомогою звернувся Шишко Володимир Григорович 1958 року народження (так, знаємо, що на 62 він не виглядає )

Наш номер йому дали в Київська міська державна адміністрація – КМДА

Народився в Луганську. Працював шахтарем, експедитором, водієм, пекарем…

Коли почалась війна, поїхав до батьківської хати, в місто Ізюм, Харківської області.
В цьому році сгнила на вулиці газова труба і хату відрізали від газу. Комунальщики сказали, щоб збирали вулицею гроші на нову трубу та підключення.

Володимир Григорович звернувся до Харківгаза із скаргою, але марно.

Щоб вижити приїхав до Київа на заробітки.
Вже чотири дні живе на вокзалі. Каже наступного тижня обіцяли взяти його в супермаркет на Березняках.

Просив переночувати, але у нас, нажаль, в чоловічих притулках зараз нема місць.

Може, у когось є якась робота для нього – зателефонуйте будь ласка йому напряму:

096 316 38 58
він не палить, спиртне теж не вживає, паспорт має

також можна скинутись Володимиру на хостел та на продукти на перший час.

Картка приватбанк для пожертв:

5169 3305 1494 0615 ГО ДМ Київ

в призначенні обв’язково (!!!) вкажіть “благодійна пожертва”

Всі кошти, що надійдуть на карту впродовж сьогодні/завтра, використаємо на потреби Володимира Григоровича.

Ну і звичайно, будь ласка репост!

співробітництво з поліцією Голосієвського району

допомога бездомним

Провели презентацію нашого проекту для дільничих інспекторів Голосіївського району.

Розказували їм про можливі алгоритми допомоги бездомним людям та існуючи центри для людей в кризових ситуаціях.

Дуже приємно, коли бачиш таке ставлення Національна поліція України до нужденних людей!

Дякуємо за запрошення та влучні питання  Також бажаємо всім отримувати задоволення та радість від своєї роботи, якою б складною вона не була.

Тіщенко Василь Миколайович

помощь бездомным

“Звуть мене Тіщенко Василь Миколайович.
Народився я 12 серпня 1957 року в Чернігівській області, село Полуботки.

Закінчив 4 класи в селі, доучувався потім в Чернігові – школа номер 1.

У 1974 році закінчив 10 класів і поїхав вступив до Львівського кінотехнікум. Через рік пішов в армію.
Служив там до 1977 року у Воронезькій області, місто Борисоглібськ. Після повернувся до Львова, закінчив технікум.

У 1979 році поїхав по направленню працювати в Чернігівську дирекцію районної кіномережі. Обслуговували 72 кіноустановки, весь Чернігівський район. Технаруком був, потім заступник директора …
Потім, коли кіно розвалилося, працював в райкомсельхозенерго, селькомунхозе з охорони праці головним інженером і потім в Чернігівській обласній лікарні постачальником років 8 працював.

Одружений був, дочка є.

Потім травму отримав в 1995 році – підліз під колесо автомобіля. Півроку в лікарні лежав, роботу втратив.
Після лікарні через сімейні причини в 1996 році сталося розлучення.

За два роки не платив квартплату в своїй квартирі і прийшов мені виклик на позбавлення житлових прав, бомжем мене зробили. Виписали, не дивлячись на те, що особовий рахунок на мені був оформлений…

Ось і все.

Недавно мені взагалі ногу відрізали. Тепер і на Суздальській жити не можу – в туалет там напівсидячи ходжу, не обладнаний він для інвалідів.
Що робити далі не знаю …”

Жолудь Наталья Вікторівна

помощь бездомнімПривезли її до нас друзі із проекта BEZ ДОМА.

Наталью Вікторівну в черговий раз побив сильно син-алкоголік та вигнав із дому.

Два місяці вона прожила на вокзалі, де у неї майже відразу вкрали гроші та документи.

Каже, що в те пекло, яке їй влаштував дома син, вона нізащо не повернеться, краще з моста або під поїзд 

Поки вона у нас в притулку, потім відновимо їй документи та спробуємо допомогти працевлаштуватись в Києві.

Допомога небайдужих

В такі моменти розумієш, що ти не один, бо відчуваєш підтримку з боку інших людей, яким теж не байдуже…

Позавчора Мария Коваленко підкинула нашим стареньким та інвалідам продуктів (особлива подяка від них за каші – вони їм дууууже сподобались! Як сказала одна бабуся: ням-ням  )

А сьогодні Ирина Осауленко з друзями завезли нам необхідних речей: тапки, труси, крупи, олія, макарони та ін.

Завдяки Вашій підтримці наші опікувані можуть відчувати турботу та прийняття.

Дуже дякуємо!

Брехови Зоя Володимірівна та Юлія

допомога бездомним

Вчора звернулись до нас за допомогою Зоя Володимірівна та Юлія.
Мати та донька.

Мати пенсійного віку, донька інвалід за зором.

Жили та працювали в Харкові. Мати працювала двірником, донька в школі поруч прибиральницею. Жили в службовій квартирі, в кімнаті.
В сусідній кімнаті жила старенька бабуся.

Коли бабуся померла, з’явився її онук і якимось чином переоформив на себе всю квартиру.
Так вони стали бездомними.

Потім ще довго працювали в селі на фермі, але з часом й цієї роботи не стало та прийшлось по монастирях їздити.

Коли закінчились гроші прийшлось взяти кредит, щоб вижити і зараз вся пенсія матері уходить на заборгованість.
Донці в цьому році не вдалось переоформити інвалідність.

Останнім часом вони жили просто неба поруч із житловим будинком в Києві та їли, що дадуть перехожі, поки одна небайдужа жінка не зняла для них хостел на пару днів, а потім не помістила до нас.

Будем пробувати допомогти чим зможемо їм. Головне, щоб вони не повернулись знов на вулицю.

Київ добре місто

Ми зосереджені на допомозі бездомним похилого віку та бездомним інвалідам, але всім, хто до нас звертається, ми намагаємось допомагати, чим можемо.

Сьогодні у нас була Ольга Рожко, 32 роки. Просила про нічліг та можливість заробити, щоб повернутися додому в Одеську облать.

Приїхала вона звідти в Київ, щоб відвідати монастир, та спробувати працевлаштуватись, але загубила гроші і залишилась без засобів до існування.

Добре, що хоч документи залишились.

Поспілкувалась з перехожими, ті їй сказали, що Київ жорстоке місце, не варто й пробувати тут облаштуватись.

Але ми іншої думки про це, тому допомогли Ользі зняти хостел на місяць та просимо вашої допомоги про її працевлаштування.

Ольга за освітою інженер-метеоролог, трохи знає англійську, має досвід догляду за людьми похилого віку, працювала продавцем канцтоварів.

Шкідливих звичок не має.

телефон Ольгі
063 248 67 03

Валентина Петрівна

помочь бездомной
1948 року народження
“Було спочатку все нормально, чоловік, син, потім народилася дочка.

Працювала в поліклініці медсестрою, на пошті, всього 24 роки стажу маю.

Коли доньці виповнилося 3 роки 9 місяців, вона захворіла апендицитом і після невдалої операції померла.
Сильно любили її з чоловіком, підкосило це нас, звичайно.

У 2000 році чоловік помер і син став пити.
Невістка тоді, щоб тягнути сім’ю поїхала в Польщу на заробітки і через місяць теж там померла, тромб лопнув.

Син ще більше став пити. Їздила за ним всюди, вмовляла, щоб він став розсудливим.

Роботу втратила потім, світло, газ в селі відрізали за борги, жити там неможливо. Жила тому в Києві, в переходах.

72 роки вже, вихід не бачу, що робити далі не знаю. Паспорт втратила …
Дайте зиму пережити …”

Бездушний Сергій Васильович

помощьбездомным

1957 року народження, але виглядає на 70 років мінімум.
Життя на вулиці не додає здоров’я.
Коли його привезли до нас волонтери зі Скиния – христианская церковь, він три дні не спав, та й досі дуже слабкий. Має анемію. Зламане плече. Дуже дуже худий, схоже на дистрофію.

Народився Сергій в Києві.
Закінчив спортивну школу, відслужив в армії, одружився, виховав двох доньок, поставив їх на ноги.
Із-за постійних сварок розлучився із жінкою та роз’їхався.
Із часом втратив роботу та опинився на вулиці.

Просить оформити до Ясногородки, щоб не померти на вулиці.

Доньки та колишня жінка живуть в Києві.

Шукаємо родичів Макса!

Максим Шарипов

Велике прохання допомогти знайти рідних Максима!
Максим, народився в смт Пантаївка, Олександрівського району, Кіровоградської області, 28 грудня 1987 року – круглий сирота з 10-ти років.

Його мама померла, коли він був ще маленький, в 4 роки, здається від раку, а батько помер у лікарні від хвороби пов’язаної з алкоголем. Старший брат помер в 2017 році також від алкоголю. Є ще дві сестри, яких не можемо знайти. З того, що він про них пам’ятає:

Світлана Генадіївна Шарипова 5 травня 1980-1985. Проживає у Світловодську.

Юлія Генадіївна Шарипова грудень 1986,або 14.02.1986
Проживає в Кропивницькому.

 

Максим жив і навчався в Пентаївській школі-інтернаті Кіровоградської області. Про школу у Максима різні спогади, зазвичай не добрі: то, як хтось зі школи – повісився, то, про п’янки, які закінчувалися лікарнями, то про крадіжки.
Після закінчення школи він навчався в Капітанівському професійному ліцеї переробної промисловості. Там проживав, навчався, а після навчання працював. Розповідав, що працював навіть, за столярним станком, поки чуть пальці собі не відрізав.

Майстер зробив йому великий наганяй і за станок Максима більше не пускав. Так і працював прибиральником цеху.

В Київ потрапив, приблизно, в 2010 році. Подзвонив йому старий однокласник і сказав, щоб приїжджав у Київ. В Києві, типу, багато роботи і таке інше, що він його зустріне на вокзалі і допоможе влаштуватися. Макс зібрав речі і поїхав. Невідомо, чи це був жарт, чи просто в одноклассника сталися проблеми, але коли Максим вийшов в Києві, ніхто його не зустрів…

На п’ятий день на вокзалі знайшли його християни з церкви на Солом’янці та поселили в притулок, який вони на той час мали. Прожив там 5 років. Потім приміщення притулку забрали.

Після цього жив в Будинку соціального піклування по вулиці Суздальській, 4а. Працював в супермаркеті. Розвозив візочки. Жив він там 3 роки, поки не образився на них за те, що вони викинули його речі разом з документами на смітник.

Зимою 2018 році, коли настали морози дізналися про БСП і відвезли його туди влаштовувати. В закладі довідалися, про те, що він там жив три роки. Працівники засвідчили, що Максим дуже деградував в фізичному плані. З того часу намагався відновити документи для Максима та оформити інвалідність, якої в нього не було, як він каже.

Слава Господу документи відновили тиждень тому. Місце де він зареєстрований непридатне для житла. Ліцей – закрито. Плануємо зробити інвалідність.
Якщо дасть Господь, то дуже б хотілося, щоб Максим не жив на вулиці.

Вся історія Максима написана з його слів.

Демиденко Василь Васильович, 1962 р.н.

“Коли був на заробітках, колишня жінка виписала з квартири, з горя забухав.

На останній роботі вкрали документи, побили, рука зламана, не робить.

Пішов в лікарню, там кажуть: документи і гроші, а де я їх візьму?

Скотився до того, що жив на вокзалі, поки не зустрів Сашу (Александр Чекменев (Alexander Chekmenev), він і сказав мені, що можна повністю життя змінити, кинути пити…”

Допомогли Василю зробити рентген, накласти гіпс, почали процес відновлення документів…

Деміденко Ірина Миколаївна 1958 р.н.

как помочь бомжу

Має трьох дорослих дітей: двох синів та доньку, але у жодного не може жити. За її словами, звідусіль гонять 

Вісім років прожила в християнському притулку в Черкаській області, поки він не закрився.

Півроку жила на вулиці біля метро Лівобережна, поки звідти теж не вигнали.

Декілька місяців жила на автовокзалі біля метро Деміївська, поки не опинилась в лікарні – ускладнення із-за діабету вплинуло на ноги і зараз із важкістю пересувається.

Паспорт втрачений, інвалідності немає 

Сподіваюсь, допоможемо їй вибратись із кризи…

Велика подяка всім від Володимира Степановича :)

помощь бездомному

Дякуємо за допомогу! Збір закрито. Менше ніж за півдоби ми всі разом назбирали необхідну суму.

Звіт можна буде побачити пізніше на нашій сторінці або на сайті.

“Дуже рідко просимо вас про цільову допомогу грошима та це саме той випадок, коли без вашої підтримки не впораємось.

У нашого опікуваного Володимира Степановича порушений кровообіг нижніх кінцівок та як наслідок непрохідність судин.
Із-за цього в нижніх кінцівках йдуть некротичні процеси – два місяці тому йому ампутували три пальці на нозі, рана до сих пір не загоїлась, бо кров дуже повільно поступає в ногу.
Висновок хірургів -, якщо не лікувати, поступово ампутують всю ногу.

Зробили йому доплерографію, лікарі сказали, що є варіант шунтування, але це дуже дороговартісна операція (від 5 000 доларів).
Звісно, такий збір ми не потягнемо до того ж інший лікар сказав, що медикаментозне лікування дасть скоріш кращий результат.

Тобто в його випадку можливо тільки консервативне лікування – крапельниця і таблетки до кінця життя, які розріджують кров і відновлюють судини.

Лікар прописав такі препарати, які потрібно приймати:

актовегін (800 грн).
Аспірин кардіо (136грн).
Магнерот (92 грн)
Кавінтон (175 грн)
Аскоцин (227 грн)
А також Фітопрепарати, які сприяють поліпшенню коронарного (серцевого) і периферичного кровообігу:
– Кардіо-Биол (116 грн)
– Капіляр-Биол (122 грн)
– Лецитин-Биол (122 грн)
– Омега-3,6,9 (260 грн)
-Екстракт «Гінкго-білоба» (рідкий)
Екстракт «Часника» (рідкий)
Клітковина розторопші, Гарбузи, Льону, Арахісу

Загальна сума 7050 гривень – цього вистачить на три місяці лікування.”

Якщо є бажання допомогти цій людині –

5169 3305 1494 0615 приватбанк
карта-ключ до рахунку ГО ДМ Київ,
оформлена на ім’я Кучапін Олексій
в призначенні вкажіть «благодійна пожертва»

Рухленко Олександр Борисович, 1963 р.н.

допомога бездомним

Сам я з сіла Єгоровка Черніговської області.
Коли мені було 2 роки ми переїхали в місто Прилуки і там жили.

Мати у мене віруюча була, християнка. В роки СРСР із-за цього мала багато проблем – з роботи звільняли, в міліцію постійно визивали. Ми з сестрою теж з дитинства ходили до церкви і у нас теж були постійні проблеми в школі із-за цього – однокласники постійно глузували, вчителя ставили в поганий приклад, але в Бога ми продовжували вірити і до церкви постійно ходили.

Перед армією я від Бога відступив – злякався, бо тоді ходило багато чуток як в армії над віруючими знущаються. Але склалось так, що моїм друзям, які не відріклися від віри, служилося значно легше ніж мені. Я в пожежних військах був, а вони в стройбаті. Їм нічого, а я постійно ходив з синіми грудьми від побоїв.

Після армії працював пожежним інструктором, навчав водити пожежну машину.

Потім на будівництві працював. Там і пити почав (тому сім’ї не маю), там і око втратив. Пиляв плитку та в око потрапив уламок. Друге око теж майже не бачить. Фактично сліпий зараз.

Допоможіть будь ласка зробити інвалідність та працевлаштуватись, щоб вибратись із кризи.

Відразу дві добрі новини :)

как помочь бездомному

Завдяки вашим репостам знайшлися родичі Слави та Петра.

помощь бездомним

До Слави приїхала тітка – привезла продукти, одежу. Сказала, що хоч самій зараз важко, але його вона не бросить. Наступного разу приїде з племіннецею.

А до Петра приїхали син, донька та онук! Не бачились майже 10 років, весь цей час шукали його, декілька раз звертались до поліції, але марно – Петро працював далекобійником, нажаль, неофіційно – тому не можна було встановити місце його роботи.
Декілька годин провели з батьком, Петро наче ожив після цього – очі до сих пір світяться 
Сказали, що подбають про житло для нього 

Відновлення родинних зв’язків – це один з найбажаніших нами варіантів. Він можливий тільки коли відбувається взаємне прощення.
Будемо сподіватись, що в обох випадках все буде добре 

В’ячеслав Зілінський

52 роки, бездомний.

Працював вантажником на базарі, жив в переході біля метро Либідська.

Місяць тому виписв з друзями, заснув на зупинці, відморозив ноги та йому їх ампутували 

Син в лікарню не приходив, слухавку не бере…

Є старенька мати за 70 років, яка має квартиру без води та без газу, бо відрізали за борги. Лежить сама зараз в лікарні.

Є у В’ячеслава донька: Вікторія Зілінська , живе в Яготині, працює на бойні але не має ні її адреси, ні номера телефона.

Допоможіть будь ласка репостом, може донька відгукнеться!

Занурення в нашу реальність))

помощь бездомным

Коли від усвідомлення того, що робиш правильну справу, спокій перекриває втому (чого і всім бажаємо) 

Вирішили поділитись з вами одним з наших буднів 

Звіт за сьогодні на трьох співробітників:

1. Написали друзям в Чехію листа з пропозицією зробити в Києві Службу Спасіння Бездомних.

2. Написали листа в консалтінгову компанію з проханням продовжити аудіт нашої діяльності (первинні документи вже перевірили, прийшла пора складання програми, далі буде бухгалтерія )

3. На одному з притулків зламався клєйовий пістолет, пробували полагодити, плюнули, пішли купили новий – в результаті запрацював старий, новий не працює взагалі 

4. Написали та развезли скарги до Міністерства Охорони Здоров’я, Департаменту Охорони Здоров’я, Асоціації Інвалідів України та Департаменту Соціальної політики на лікарів МСЕК,
бо вони кілька тижнів (!) нас ганяли між сімейним лікарем, ЛКК та вимагали неіснуючу довідку, щоб в результаті НЕ дати двом нашим опікуваним направлення в державний центр реабілітації (підозрюємо, що хотіли хабар, а оскільки, давати хабарі ми не можемо, то можемо тільки скарги на них писати ) дякуємо за допомогу в написанні Elena Grygorieva

5. Забрали із Департаменту Соціальної політики 3 підписаних путівки в Ясногородку для бездомних, які знаходяться в 18-ій лікарні, завтра повеземо їх в Ясногородку

6. Зустрілись з доброю людиною, яка вирішила нам купити декілька пар нових окулярів в притулки.
Подякували, забрали окуляри, відвезли в притулки.

7. Провели в усіх притулках загальні спілкування з усіма, з деякими особисті спілкування

8. З’ясували за допомогою аналізів та консультацій лікарів скільки коштуватиме операція для одного нашого дідуся, щоб йому не ампутували ноги.
Зрозуміли, що це нереально дорого, до тогож, дехто з лікарів зауважив, що медикаменти можуть дати кращий результат, тому вирішили збирати кошти йому на медикаментозне лікування.

9. Забрали з Гарматної довідку про реєстрацію нашого опікуваного.

10. Відстрілялись від неадекватної родички з Білорусії однієї бабусі (97 років!), яка перебувала у нас три місяці і яку наш волонтер возив у Брест і забув віддати їй свідоцтво про народження.
Прямо зараз, нажаль, віддати його не може, бо знаходиться в іншій країні доглядає тещу після двох інсультів.
Вислухали погрози про генпрокуратуру, консульство, європейський суд та ін.
В результаті, благословили її, побажали успіхів та попрощались 

11. Звозили в пгт Миронівку Петра (наш опікуваний), сходили з ним там в паспортний, сільраду, воєнкомат, податкову

12. Зв’язали Інтер («Стосується кожного») з другим нашим опікуваним

13. Домовились з Благодійний магазин Ласка про те, що в суботу заберемо одежу та зубну пасту для людей в притулках

14. Послухали як сваряться жінки в одному з притулків

15. Зробили/прийняли на трьох 72 телефоних дзвінка з різних питань

16. Спланували завтрашній день 

Ганенко Юрій

Йому 58.

Юра повністю сліпий, бо пару років тому йому бризнули в очі з балончика невідомою рідиною або газом. Одне око перестало відразу бачити, друге через півроку.

Юра сидів останнім часом в переході навпроти Бессарабки, збирав гроші на їжу, інші бездомні за ці гроші купували йому суп і хліб. Привіз його до нас небайдужий таксист.

Бездомним він став після того, як брат і тітка “” допомогли “йому в 2013 продати квартиру”

Плюс до сліпоти у Юри від обмороження ампутовані пальці на нозі і рана не загоюється, тому що він її повторно обморозив.

Зараз Юра в нашому притулку, ми вже почали процес відновлення йому документів. Хочемо зробити діагностику зору, почути, що лікарі скажуть, може є шанси повернути йому зір.

Хто хоче допомогти Юрі поправити здоров’я і вибратися з вулиці, ось карта-ключ до рахунку нашої організації ГО ДМ КИЇВ 5169 3305 1494 0615. В призначенні вкажіть “благодійна пожертва”.

Якщо хочете просто приїхати підбадьорити Юру, телефонуйте 063 116 40 99, домовимось про відвідування.

Шмельов Микола Васильович

помощь бездомним

Будь ласка репост!
Потрібна допомога юриста…

Позавчора привезли до нас Шмельова Миколу Васильовича 1957 року народження.

Колишній співробітник міліції, а зараз майже два роки фактично бездомний.

З його слів має колишню жінку та сина, які не пускають його додому та всіляко знущаються над ним – можуть забрати паспорт та не віддавати, поки не принесе частину пенсії, лаються та постійно ображають.

Живе по знайомим, коли пускають на пару днів та в основному по під’їздам.

Може хтось з юристів допоможе нам розібратись в цій ситуації?

результати 2019

Дивились ми, дивились, як інші підводять підсумки року та й вирішили теж порахувати наші спільні (бо без вас ми б, звісно, не впорались) результати 2019.

Що було найскладнішим?

Морально: бачити байдужість та відверте нехтування своїми прямими обов’язками зі сторони лікарів та держслужбовців.
Також дуже сумно становиться кожний раз, коли бачиш ситуацію, в якій діти або найближчі родичі зробили так, що людина опинилась на вулиці.
Ніяк до цього не звикнемо.

Технічно: відновлювати документи, робити інвалідності, добиватися пенсій. Це дуже довго і тому дорого, але дуже важливо, бо без документів ніяк  Більше ніж 30 людям змогли допомогти в цьому.

Що було самим радісним?

Бачити вашу підтримку: матеріальну та моральну. Спочатку нам здавалось, що нікому крім нас та Бога ці люди не потрібні, ан ні, виявляється однодумців є трохи 

Бачити і відчувати вдячність зі сторони тих, кому ми допомогли.
На Новий Рік одна з наших колишніх опікуваних принесла нам додому коробку цукерок, на яку власноруч заробила  це було зворушливо!

Дякуємо всім, хто був з нами в 2019 та бажаємо вам всього найкращого в 2020!

Нагадуємо , ключ-карта для пожертв до рахунку ГО ДМ Київ 5169 3305 1494 0615 приватбанк
в призначенні вкажіть “благодійна пожертва”

помощь бездомним Київ

Від Діда Мороза))

Нашому здивуванню не було меж, коли перед Новим Роком ми в телефоні почули: добрий день, хочемо накрити вам столи на Новий Рік…

Все більше переконуємося, що в світі добрих людей більше, ніж поганих.
Сердець, готових відгукнутися на потребу ближнього більше, ніж байдужих.
Милосердя більше, ніж справедливості.

Мария Коваленко – спасибі за відкрите серце і допомогу в організації свята.

Бажаємо всім в 2020 році ще більше любові та небайдужості до потреб ближнього.

Різдвяні дива бувают різними 

До нас цього року Спаситель прийшов через учнів 10-11 класів Київська вальдорфська школа “Софія”

Вони зробили для наших притулків справжнє свято! Назбирали подарунків, підготували Різдвяні та авторські пісні (так, серед них є й такі молоді таланти!) та заспівали нам їх 

Але найголовнішим подарунком для наших друзів з притулків було щире, відверте спілкування та прийняття їх такими, якими вони є.

Багато хто з них на цьому заході отримали замість душевних травм – зцілення, замість байдужості – щирість, замість відкинутості – прийняття, замість глухого кута – надію.

Було просто дивовижно бачити як молоді хлопці та дівчата із інтересом відкрито спілкувались с людьми зовсім з другого прошарку суспільства та віку 🙂

Любов об’єднує.

Дякуємо Olga Tarkanovskaya за організацію свята 🙂

Дякуємо також Дмитрий Гавриленко за відеозйомку та ролік!

З Різдвом!!!

Прихід в наш світ Спасителя – найвеличніший акт милосердя до кожного з нас зі сторони Бога.

По справедливості, кожен з людей повинен нести покарання за зневагу Бога і непокору Йому. Але замість відплати, Бог робить дивне – посилає в світ Свого Єдиного Сина, Який бере на себе наші промахи, проступки і помилки, тим самим виявляючи до нас любов, а не справедливий гнів.

Милосердя замість справедливості!

Усвідомлюючи це, будемо намагатися бути милосердними по відношенню один до одного.

З Різдвом, дорогі друзі.
Христос народився, славімо Його!

Соловйов Віктор

помощь бездомным

Вибачте, якщо комусь не перетелефонували, був важкий тиждень.

Маємо кілька нових опікуваних.

“Прізвище Соловйов, звати Віктор, по батькові Олександрович.
Народився в Криму в 1973 році.

Ще два тижні тому було все нормально, працював в Одеській області на ремонтах.

Білили на корівнику стіну. Сходинка транформер була – я зверху, хлопці знизу.
Оступився, зістрибнув вниз. Невисоко було, але потрапив ногою в коров’ячу какашку , нога поїхала і в результаті отримав складний перелом.

Прораб відвіз мене в лікарню, загіпсували мене там і відправили до Львова.

Думав оселетися у знайомої на місяць, поки не одужаю, але її діти проти були, довелося до двоюрідного брата в Баришівку їхати, але і він мені в допомозі відмовив.

Так я на київському вокзалі опинився.

На другий день вокзальнго життя у мене вкрали всі гроші і телефон, добре документи залишили.

Допоможіть будь ласка мені підлікуватися, тільки встану на ноги, віддячу”

Авраменко Наталя Нікітічна

помощь бедным

Просимо про репост (може відгукнуться її брати або хтось із родичів)

(та пробачте за відразливе фото )

Цю бабусю виписали вчора з лікарні, сказали лікарі, що не можуть її більше тримати.
Кажуть їй потріібен онкохоспіс, але без паспорта її туди не беруть.

Тому поки що знаходиться у нас 

“Звати мене Авраменко Наталя Нікітічна 1948 року народження, прописана я в Криму, в Сімферополі, але не можу відновити документи, щоб повернутись додому, тому сім років поневіряюсь по вулицях в Києві.

Маю двох братів: старший Анатолій, молодший Олександр. Де вони зараз не знаю”

Радість, радість…

помощь бомжам

У нашої Вікторії чи не найсумніша історія з усіх:

рідна донька виписала з хати, чоловік бив так, що повністю осліпла без можливості відновлення зору, більше ніж півроку провела просто неба.
До всього цього додалася онкологія.

Але!
Дивує, що вона сама найвеселіша з усіх наших підопічних! Ніколи не сумує, стійко бореться з болем.

Вона добрий приклад для нас багатьох – немає житла, діти відвернулися, сліпота, онкологія …. і разом з цим непереборна любов до життя і гарний настрій 

Сьогодні вона закінчила черговий курс хіміотерапії та ми забрали її назад до притулку.

Побажаємо їй здоров’я та довгих років життя 

ЇЇ історія тут:http://hom.kiev.ua/%d1%88%d1%83%d0%bb%d0%b8%d0%ba-%d0%b2%d…/

Олександр Літвіненко

помощь бомжам

Сьогодні привезли до нас хлопця.

Затримка розумового розвитку. Один з тих нешкідливих і довірливих людей, яких мало …

Після смерті матері хтось вигнав його з будинка, з тих пір він бездомний.

Каже: “перший раз в житті буду жити в квартирі.
Зробіть будь ласка мені паспорт та влаштуйте десь двірником, не хочу більше на смітниках жити.”

Володимир Кліменко

помощь бездомним

 

Життя так склалося, що в свої 65 має в сукупності 40 років за гратами.

Останній раз звільнився кілька років тому, вирішив, що нормальне життя почати немає можливості, бо батьки померли, хата розвалилась, працювати в 60 без документів та досвіду нереально.

Так став бездомним.

В минулому році в Запоріжжі, коли ночував на лавочці, каже, розбудив якийсь регот. Відкрив очі та все що побачив та почув – світло від телефону та голос: знімай гарно!
Підлітки відлупцювали палками так, що до сих пір насилу пересувається.

Сидіти може тільки так, з підогнутими ногами, бо біль нестерпний.

Каже, мрію про нормальне життя в своєму будинку, в селі, але розумію, що ця мрія нейздісненна 

Сьогодні відвідали в с. Лютеж Сергія Жарого.

помощь бездомному

 

Там знаходиться Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів, ми туди направили Сергія в жовтні.

Виявляється, не все у нас в країні так погано  умови в центрі просто супер.
У кожного окрема кімната, реабілітація проводиться в усіх напрямках: професійна, соціальна, психологічна, фізична.

Все безкоштовно. Масаж, басейн та ін.  (і це не жарт)

Термін навчання 10 місяців.

Сергій навчається на взуттєвика і наступний крок для нас – допомогти йому соціалізуватись після навчання.

Відповідальна в центрі сказала, що у Сергія поведінка зразкова 
Мабуть, він дійсно хоче вирватися з бездомності…

Будемо готувати туди на навчання і інших наших опікуваних!

продовження історії про Сашу Верозуба із попередньої публікації…

 

Завдяки вашим репостам світлину побачив його брат та зв’язався з нами. Те що він нам розповів дуже сумна історія…

Їх мати мала акогольну залежність та народила їх пятьох від різних чоловіків: три дівчинки та двох хлопців.
Всі вони виховувались в будинках-інтернатах.

Брат бачив Сашу всього один раз в житті – Саші тоді було 3 роки, брату 5 років. Це йому розповідала потім вихователька.

Сашу доглядали сестри, але у одної діти, які бояться Сашу, друга живе в гуртожитку, у третьої чоловік-алкоголік, атмосфера теж не позитивна. Саша постійно ображався та уходив жебракувати.

Колись якісь підлітки зробили петарду, засунили йому в рот та підпалили…він ледве вижив, тому й розмовляє важко.

У брата були свої складнощі в житті, але вже кілька років він стабілізувався, та намагається вирватися з бідності.
Свого житла немає, на носі весілля – вони з нареченою орендували гостинку в Горішніх Плавнях, Полтавської області. Ще й речі не поразкладали, все в коробках стоїть.

Брат каже, що готовий ділити з Сашою кусок хліба, але просить щоб ми допомогли влаштувати Сашу в якийсь притулок до весни, щоб він потім міг забрати його до себе, поселити поруч в якійсь хаті та доглядати. Дрова дорого коштують, грошей нема та він боїться, чи впорається Саша із грубкою…

Ми знайшли для Саші притулок в Констянтинівці, Донецька обл., куди його погодились прийняти до весни.

Гроші на це діло ми вирішили пожертвувати з виставки “Видалені”, ті, що відвідувачі накидали в скарбничку.

Завтра, післязавтра будемо його відправляти.

Вєрозуб Саша

бомжи Киев

Привезли до нас сьогодні хлопця із затримкою розумового розвитку.

Вєрозуб Олександр Володимирович, 17.12.1989 р.н.

На вигляд дуже добрий хлопець. Нещасний.

Розмовляє важко, схоже дефект мови – дуже складно розібрати що каже.

Написав на аркуші, що має трьох сестер: Альона Калашнікова, Валя Гурская, Катя Дубік.

Пам’ятає адресу: м. Ніжин, вул. Прилуцька 7.

Останні декілька днів він провів у дворі на Оболоні занурившись у листя.

Тренінг від Право на Захист

помощь бомжам в Киеве

“Особи без громадянства — невидимі члени нашого суспільства. Через відсутність документів вони наражаються на ще більший ризик стати безхатченками — тими, хто є за межею суспільства, без надії на майбутнє. До них не доходить інформація, з ними не спілкуються, їх не хочуть приймати. Їхні справи є одними з найважчих, оскільки зазвичай вони втратили всі документи. Дуже важливим є ділитися знаннями щодо того, як документувати таких осіб, які саме довідки збирати, а в якому випадку необхідно все ж звернутися до юристів. Паспорт та підтверджене громадянство згодом може стати поштовхом до нового життя — можливість знайти роботу, житло чи звернутися до лікаря. Людина стає помітною для суспільства!”, – коментує Софія Кордонець, БФ “Право на захист”.

На днях юристи нашого Фонду Sonya Kordonets та Костянтин Фунжий організували свій вже традиційний тренінг із теми безгромадянства. Цього разу нові учасники — параюристи громад безхатченків. Це люди, які працюють на волонтерських засадах, аби допомогти іншим поліпшити своє життя. На тренінгу розмовляли про правильне оформлення документів особам без громадянства, а також про проблеми, з якими найчастіше стикаються ці люди.

Вітали також й гостя. Олексій Кучапін, керівник громадської організації Дім Милосердя Київ, розповів про проблеми безхатченків у Києві та області, а також можливості соціальної допомоги таким людям. Учасники тренінгу додатково мали нагоду з’їздити до села Саливонки (Васильківський р-н), де мешкають декілька сімей, які стикнулися із проблемою безгромадянства.

Готували штолен на Різдво

Сьогодні готували штолен на Різдво та вітали з днем нарождення Женю з притулку 

Щиро дякуємо Lena Napreyenko за майстер клас 

субота – вихідний 🙂

Сьогодні готували штолен на Різдво та вітали з днем нарождення Женю з притулку :)Щиро дякуємо Lena Napreyenko за майстер клас 🙂

Опубліковано Дім Милосердя Київ Субота, 7 грудня 2019 р.

Марушко Ярослав

помочь бездомному

«Мене звати Марушко Ярослав, 1972 р

Сидів колись у в’язниці, там по листуванню познайомився зі своєю майбутньою дружиною.
Коли звільнився, розписався з нею і стали жити разом.
13 років прожили, троє дітей у нас.

Їздив до Києва на заробітки, жили нормально з нею. А останній раз, навесні, коли приїхав, дивлюся – ходить, носом крутить. Я їй кажу, Вікторія, скажи прямо, що трапилося. Вона мені каже: до дітей можеш в будь-який час приїжджати, а тебе я не люблю, полюбила іншу людину.

Ну, я розвернувся і поїхав. Приїхав назад до Києва, працював, половину грошей відправляв дітям, половину пропивав.

Згодом, взагалі опустився, да і Бог мені гайки підкрутив- один раз так впав, що зламав шийку стегна і півчерепа тріснуло.
Так опинився на милицях і на вулиці.
Півроку вже на вулиці живу – і літо і осінь майже всю.
Що далі робити не знаю … »

фото Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Різдвяне диво

Різдвяні дива бувают різними 

До нас цього року Спаситель прийшов через учнів 10-11 класів Київської вальдорфської школи Софія.

Вони зробили для наших притулків справжнє свято! Назбирали подарунків, підготували Різдвяні та авторські пісні (так, серед них є й такі молоді таланти!).

Але найголовнішим подарунком для наших друзів з притулків було щире, відверте спілкування та прийняття їх такими, якими вони є.

Багато хто з них на цьому заході отримали замість душевних травм – зцілення, замість байдужості – щирість, замість відкинутості – прийняття, замість глухого кута – надію.

Було просто дивовижно бачити як молоді хлопці та дівчати із інтересом відкрито спілкувались с людьми зовсім з другого прошарку суспільства та віку 🙂

Любов об’єднує.

Дякуємо Olga Tarkanovskaya за організацію свята 🙂

Дякуємо також Дмитро Гавріленко за відеозйомку та ролік!

Колодій Володимир

еда для бедных

«Мене звуть Колодій Володимир, народився я в 1954 році, під Донецьком.

Батька не було, ростила мене мати.

Потрапив я в погану компанію і в 1980 році мене посадили на 5 років.

Коли звільнився, поїхав додому, а там на мене чекав один фундамент.
Мати померла, будинок знесли. А і я не знав про це до останнього.

Влаштувався в шахту, працював в шахті, жив в гуртожитку від шахти.
У 1995 стали платити копійки, шахтарі їздили стукати касками в Київ і тоді я поїхав в Запоріжжя, влаштувався на завод, а й там не густо було.

Поїхав до Києва, довбав асфальт, кабелі прокладав, жити можна було – знімав квартиру.

Потім здоров’я стало гірше, потім ще гірше, влаштувався в охорону і квартиру вже не зміг знімати, жив де доведеться.

Потім з охорони звільнили, потрапив під скорочення.

Протягом останніх двох років живу на вулиці.

Нещодавно руку зламав, на рентген грошей не було, зрослася неправильно і зараз не працює.

Допоможіть вибратися з вулиці.»

Дякуємо за фото Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Савенко Валерій Володимирович

бомжи Украина

1972 р.н.

Затримка розумового розвитку та післяінсультний стан – насилу пересувається.

За його словами, є сестра, яка живе в Лисичанську.

Нікому не потрібен, сестрі в тому числі …

Влітку волонтери помістили його в лікарню, але він знову опинився на вулиці.

Готуємо йому документи для приміщення в КЦСА в Ясногородці.

за фото дякуємо Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Шукаю дітей!

допомога бездомним

Будь ласка репост! Допоможіть цій людині знайти дітей.

Гончар Петро Миколайович, 1965 р.н.

Все життя пропрацював водієм. Діти вже дорослі, останні роки жили та працювали в Польщі.

Минулої осені був в командировці та не встиг вчасно увімкнути опалення вдома. Система замерзла, прийшлось негайно відігрівати паяльною лампою.

Але не було бензину, прийшлось лампу заправити газоліном з балону.
В результаті лампа вибухнула, Петру ледь не відірвало руку, дом згорів.

Так він опинився на вулиці. Втратив зв’язок з дітьми. Втратив всі документи.

Зараз Петро в нашому притулку. Будемо відновлювати йому документи та оформляти інвалідність.

Також Петро дуже просить допомогти йому знайти дітей:

Гончар Віталій Петрович 1992 р.н.
та
Гончар Віта Петрівна 1988 р.н.

тел. для зв’язку: 063 116 40 99 (вайбер, телеграм)

Деменція – це важко…

допомога в кризових ситуаціях

Найбільш ефективна допомога, це коли вдається запобігти бездомності.

Вчора до нас зателефонували з Бориспільського аеропорта поліцейські та попросили про допомгу.

До них потрапив дідусь 1936 рн Михайло Григорович. Дідуся депортували зі Швейцарії, де він більше року проходив лікування. Але порушив візовий режим і його відправили додому в Одесу.

Дідусь одинокий, родичів немає, допомогти нема кому.

Поліція посадила його до нас на таксі, ми зустріли, нагодували, він переночував у нас в притулку, а вранці купили квиток до Одеси та посадили на поїзд.
В Одесі Михайла Григоровича зустрінуть наші знайомі та допоможуть дістатись до дому.

Коли прощалися, його переповнювала вдячність за допомогу.
Декілька раз повторив, що відкриє в Одесі подібний притулок 

Дякуємо небайдужому поліцейському Максу зі вчорашньої зміни в Борисполі , що шукав вихід із ситуації. Бо ж могли просто відпустити дідуся – добирайся додому як хочеш.

Доречі, про Михайла Григоровича є стаття – він самостійно прибирав в Одесі Літній театр майже два роки:
https://ivasi.news/…/odessit-kazhduyu-nedelyu-v-odinochku-…/

Робимо добро разом !

Дуже сумна новина :(

бомжі Україна

В суботу з вікна лікарні вистрибнув старенький бездомний Юрій Андрійович…

Самотній, він постійно відчував себе нікому непотрібним та залишеним…

Нажаль, не зміг побороти депресію…

Членство в FEANTSA

бездомному помощь Киев

Порадійте разом із нами!
Влітку нас прийняли до європейської спільноти, яка бореться із бездомністю.

Ми стали асоційованими членами цієї організації і тепер маємо доступ до їх досліджень проблеми бездомності, звітів та статистики.

Сподіваємось, що наша праця буде ще більш плідною.

Наприклад, зараз перед нами стоїть надскладне завдання: працевлаштування колишніх (сподіваємось, це назавжди) бездомних із інвалідністю. Для цього будемо шукати схожий досвід в інших країнах, але якщо в когось будуть світлі думки, як системно вирішити це питання – давайте реалізуємо, бо зараз ми це робимо, але поодинокими випадками – влаштовуємо куди кого…(ще раз дякуємо Ашан, Оля Бойко, Таня Симонаш за моральну підтримку в цьому питанні)

Небайдужі, долучайтесь – разом зможемо більше!

 

Потреба в окулярах

Друзі, гарного тижня всім!

Якщо в когось є непотрібні окуляри, віддайте будь ласка нам в притулки.
Люди мають нормально бачити.
Коли до обмеження в наданні соціальних послуг з боку держави, відстороненості суспільства, інвалідності та відсутності соціальних зв’язків додається ще й сліпота – це вапще 🙁

Зараз у нас вісім людей потребують окулярів.

Розміри не перелічували – приймемо всі, що віддасте, бо потреба є постійно – люди міняються, розміри у всіх різні.

+38 063 116 40 99 (вайбер, телеграм)

Як практично допомогти бездомному?

  1. Познайомтесь з людиною та запитайте, чи потрібно їй допомога. Якщо потрібна, яка саме?
  2. Попросіть людину ЧЕСНО розказати свою історію
  3. Запитайте:
  • Чи хворіла вона на туберкульоз?
  • Чи є в неї документи, якщо є – то які саме?
  • Чи є  в неї родичі?
  • Чи є  в неї проблеми зі здоров’ям?

4. Якщо бачите, що людині потрібна лікарня, викликайте швидку допомогу.

  • Швидка може відмовитись забирати людину, тому: зніміть відмову на відео та викличіть поліцію. Ситуація, коли виникає небезпека для здоров’я або життя людини, потребує втручання! Стаття 135 ККУ (пояснення ТУТ)

5. Якщо людині потрібна нічліжка, відправте її в Будинок Соціального Піклування на Суздальську 4/6 або в нічліжку ДеПоль на Жилянську 97 (потрібна флюрограма)

6. Можете направити людину на співбесіду із нами (новий вихід із метро Дарниця), час за домовленістю. Може у нас будуть вільні місця та ми зможемо прийняти людину до нас, якщо ні – проконсультуємо як далі поступати, щоб вибратися із кризи.

 

Бєляєв Анатолій

помощь бездомному Киев

62 роки.

Сім’ї у мене немає. Хоча була колись. Розлучилися з дружиною, тому що був часто у відрядженнях, а їй це сильно не подобалося.

Пішла вона від мене з дітьми – дві дівчинки у нас були 7 і 9 років.

Потім вже, коли дівчатка виросли, вона хотіла зійтися, знову разом жити, але тоді я вже не захотів.

Сам я з Волині. Прожив там майже все життя в місті Горохові. Але 30 років працював газозварником і часто в від’їзди бував.

У минулому році в озері купався, поранив ноги, рани довго не гоїлися. Спочатку не звертав уваги, а потім працювати вже не зміг. Так і на вулиці опинився.

Документи всі вкрали. Пенсії немає ще. Дочки в США давно живуть, спілкуватися зі мною не хочуть.
В лікарню мене не беруть, вже в декількох просився…

Що далі робити, не знаю …

За фото дякуємо Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Разом з Olesya Senchuk

помощь бездомному Киев

Косинська Надія Василівна

помощь бездомной

77 років, киянка.

Проживає в одній квартирі з дочкою і правнуком. Дочка п’є, приводить додому товаришів по чарці, правнук забирає пенсію у Надії Василівни та вживає наркотики.

Через це вона майже все літо вона прожила на вулиці біля свого будинку, тому що боялася, та й не могла зайти додому.

Є ще одна дочка, благополучна, живе теж у Києві, але судячи з того, що відбувається в житті Надії Василівни, мама їй не сильно не потрібна або вона не знає, як вплинути на ситуацію.

В наш притулок її привезли волонтери з Русанівки – три дівчини, які довго намагалися вирішити цю проблему через поліцію і соцслужби, але на жаль, безуспішно.

Дякуємо за фото Александр Чекменев (Alexander Chekmenev).

Дякуємо Благодійний фонд Карітас Київ за те, що допомагаєте відновити їй документи.

помощь бездомной

Люда вже три місяці працює!

Одна з найбільш дивовижних історій, яка трапилася з нами в цьому році 

Бездомну Людмилу ми забрали з психіатричної лікарні в березні. Туди вона потрапила з діагнозом «депресія» прямо з вулиці.

Плюс після інсульту у неї не працює одна рука.

Плюс була повна відсутність документів.

Плюс пам’ятник на Північному кладовищі, який їй поставили родичі, тому що вважали її загиблою :0

Перший час ми уважно спостерігали за нею в притулку – чи не становить вона небезпеки для оточуючих…
Виявилося, що вона не тільки абсолютно нормальна, але ще у нас вийшло її швидше, ніж будь-кого соціалізувати.

Люда з липня працює і живе окремо, але щотижня заходить в гості в наші притулки, допомагає, чим може.

Спасибі Любовь Сидоренко (Lybov Sidorenko) за те, що допомогли розшукати всіх її родичів.
Спасибі Право на захист за те, що допомогли їй відновити документи.

Разом ми можемо більше!
Головне не боятися братися за важкі випадки :0

помощь бездомной

Лідія Михайлівна Толстова

«Мене звуть Лідія Михайлівна Толстова, мені 91 рік.
Народилася я в Україні, в Дніпропетровській області. Мій батько був директором школи.

Після війни нас вислали в Казахстан.

Потім нам дозволили повернутися в Дніпродзержинськ.
Там я працювала, там і з майбутнім чоловіком познайомилася.

Все життя пропрацювала на заводі. Правда, якийсь час була депутатом міськради.

Потім у нас народилася дочка. Зараз вона доросла, виховує вже свою дочку.

І дочка, і внучка інваліди. Живуть тут в Києві, в чужій кімнаті. Забрати мене до себе не можуть, самі ледве виживають.

Після смерті чоловіка і сестри (ми з нею близнюки були), переїхала до знайомих в Брест, там і жила до минулого року.

У минулому році переїхала на дачу, 60 км від Києва. На дачі і жила. Сусіди годували, поки могли. Вони мене і привезли до вас. Скоро зима, тому вони не будуть їздити на дачу.
Що мені робити – не знаю … »

За фото дякуємо Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

как помочь бездомному

Лікар з великим серцем

Гарна суботня погода доповнилась спілкуванням із добрими людьми.

Завітали сьогодні в три наші притулки зі справжнім лікарем Евгений Абрамович (Evgeny Abramovich).

Був зроблений огляд всіх людей зі зламаними шейками стегна, надані рекомендації.

Люди відчули турботу про них та позбавились необхідності сидіти в чергах в поліклініці 

помощь бомжу

Перша зарплата

помощь бомжам киев

Вчора один із наших опікуваних запросив нас відмітити свою першу зарплатню  приємно 

Володя прийшов до нас 8 місяців тому без надії на те, що життя може змінитись на краще. Більше 10 років бездомний, після інсульта важко пересувається та важко розмовляє.

Ми відновили йому всі документи, зробили інвалідність, дали надію.

Зараз Володя пробує почати нове життя. В 51 рік, без житла, із інвалідністю, без родичів та друзів, які допомагають…

Дякуємо Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква України – НЄЛЦУ, НЕЛЦУ, DELKU, що дали Володі тимчасовий притулок.

Також дякуємо АШАН та Оля Бойко (Olya Boyko), що дали можливість спробувати роботу касира.

Сподіваємось, Володя вибереться з прірви бездомності та його життя нарешті стабілізується.

помощь бездомным

Волинчук Любов Олександрівна

помощь бомжам

«Мене звуть Волинчук Любов Олександрівна, 1960 року народження.

16 років тому моя дочка залишила мене без квартири.

Я, звичайно, сама в цьому винна. Переписала на неї всі документи і через три місяці я вже залишилася без житла.

Материнських прав я не була позбавлена, були нормальні стосунки.

Жили ми разом до її 16тиріччя.
Вона тоді вже зустрічалася з хлопцем і захотіла пожити самостійно, без мене. Ну я і пішла. Подумала, нехай спробує пожити без матері, начебто вже доросла.

Через три місяці вона продала нашу квартиру без мого відома і переїхала в іншу квартиру.

Коли я її знайшла, вона мені сказала: будеш здихати, я шматка хліба тобі не дам, в 20тіградусний мороз на поріг не пущу … Так я стала бездомною…

Жила, сподівалася, що дочка одумається, але марно.

Згодом почала пити. Потім алкоголь кинула взагалі .

Познайомилася з чоловіком, стали жити разом. Потім він помер і мене вигнала з квартири вже його дочка.

Стала класичною бомжихою. Збирала пляшки, сміття пластикове, ночувала на вокзалах, в кущах, на розбитих дачах, навіть на цвинтарі доводилося ночувати…

Коли бездомна, одній практично нереально вижити, потрібно шукати напарників, тих, хто підстрахує, якщо захворієш і щоб інші бездомні не кривдили …

Потім я потрапила в аварію і в лікарні познайомилася з віруючими людьми, які мені відновили документи, допомогли інвалідність зробити.

Зараз мені дуже страшно, на вулицю повертатися не хочу… »

карта для допомоги Любові:
5169 3305 1494 0615 приватбанк ГО ДМ Київ оформлена на Кучапін О.

за фото дякуємо Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

помощь бомжам

Валебная Лариса Юріївна

помощь бомжам

Жесть якась…

З семи жінок, які знаходяться зараз в наших притулках, п’ятьом відмовили у допомозі рідні доньки. Причому двом з цих п’ятох не просто відмовили, а “кинули” на житло. Рідні доньки.

Соціологи або психологи! не хочете дісертацію на цю тему написати? Як на мене, тема гідна дослідження…

Картка для допомоги Ларисі 5169 3305 1494 0615 приватбанк ГО ДМ Київ

«Мене звуть Валебная Лариса Юріївна, 1961 року народження. 6 квітня народилася.

Маю дочку.

Навчалася в сто двадцять сьомій середній школі в місті Києві.

Батько мій був головний інженер будівельно-монтажного управління номер 36. Він мене виховував, бо мама нас кинула, коли я ще була маленькою.

Я закінчила 10 класів в школі і пішла працювати на Київський радіозавод. Пропрацювала 14 років радіомонтажніцей.

В даний час я на пенсії.

Сестра у мене є. Живе в Черкасах. Як заміж вийшла, так і переїхала туди, там живе. Їй я не потрібна … останній раз бачила її 10 років тому.

Є у мене дочка, 38 років. Оксана Володимирівна Валебная. 1980 року народження, 4 березня народилася.

Зараз у неї Величко прізвище, по чоловікові.

Через неї я і на вулиці опинилася.

Спочатку вона виписала мене з квартири, я на Новодарницькій жила …
Потім продала квартиру і переїхала в Полтаву.

Десять років тому це було. Зараз, начебто, у в’язниці сидить, мені говорили.

За що вона зі мною так? Я не позбавлена ​​батьківських прав. Виховала її. Освіту дала …

Так я і блукаю ці 10 років по вулицях.

5 місяців тому на вокзалі витягли з сумки паспорт, пенсійне і банківську картку.

Прийде зима, помру в підворітті …
Допоможіть мені в який-небудь будинок престарілих влаштуватися … »

За фото дякуємо Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Запрошення до волонтерства

помощь бомжам
Друзі, привіт!
 
Що ми від вас хочемо?
Хочемо попросити про допомогу. Може знайдуться волонтери, які зможуть допомагати.
(максимальний репост цієї публікації буде дуууууже доречним, тому якщо не збираєтесь приїжджати, хоча б репостніть – вам не важко, а життя комусь можете значно цм полегшити)
 
Що треба робити?
Брати людину в нашому притулку та їхати з нею, або в лікарню або в паспортний стіл, або ще кудись.
 
Чому є така потреба?
Коли до нас в притулок потрапляє людина з вулиці, у неї зазвичай немає нічого із документів. Ми відновлюємо ім все практично з нуля (людям із слабкими нервами краще не дивитись список нижче 🙂 )
 
Ось, поетапно, що ми робимо:
 
1. Пишемо заяву про втрату паспорта в поліцію
2. Забираємо висновок про втрату із поліції (видається через 20 робочих днів)
3. Пишемо в паспортному столі заяву на відновлення паспорта, беремо направлення до ЦНАПу
4. В ЦНАПі беремо форму номер 1 (видається впродовж тижня, якщо повезе, відразу)
5. Йдемо з формою номер 1 в паспортний стіл, сплачуємо штраф за втрату паспорта та державний збір
6. Забираєм через 20 робочих днів паспорт
7. Отримуємо ідентифікаційний номер в податковій
8. Якщо немає реєстрації, реєструємо в центрі обліку бездомних громадян
9. Через 10 робочих днів забираємо реєстрацйний лист
10. Заключаємо декларацію із сімейним лікарем
11. Пишемо заяву на обслуговування в поліклініці
12. Берем у сімейного лікаря обходний лист та 5 направлень до вузьких спеціалістів. У нього ж беремо талони на аналізи: кров, сеча, кал, флюрограмма, кардіограмма, в окремих випадках рентген
13. Якщо немає виписки з лікарні, де знаходилась людина безпосередньо після травми, ложимо в лікарню, щоб отримати висновок (направлення до лікарні дає профільний спеціаліст із лікарні)
14. Обходимо всіх лікарів
15. Отримуємо консультативний висновок у профільного спеціаліста
16. Очікуємо заключення ЛКК
17. Якщо людина іногородня, отримуємо дозвіл на обслуговування в міському МСЕК
18. Проходимо комісію в МСЕК, отримуємо інвалідність та программу реабілітації
19. Беремо в Пенсійному фонді довідку про робочий стаж або відмову
20. Пишемо в СОВБЕЗі заяву про отримання щомісячної соціальної допомоги за інвалідністю
21. Відкриваємо банківську картку для отримання допомоги
22. Завозим в СОВБЕЗ карту і довідки
 
У нас зараз 15 людей в трьох притулках. Ну і ви розумієте обсяг нашої роботи.
 

Сан Санич

помощь бомжам

Забрали позавчора з під метро Голосіївська Олександра Олександровича.
У нього немає руки, ноги та око нічого не бачить, тобто він без сторонньої допомоги не може рухатись і навіть штани зняти до туалету не може.
Друга нога у нього гниє.

Він канєшно теж не подарок, але реакція людей, які були на зупинці поруч, м’яко кажучи, здивувала.

Спав він прямо на асфальті, та коли ми його підняли щоб посадити у візок, жінка поруч почала голосити: давайте його прям так у візку і спустимо з обрива! (зупинка на горці)

Всі інші теж її підтримали: бамжара ванючій, задалбал тут всєх…та ін.

Спитали у Олександра, що він думає з того, як відносяться до нього ті, хто поруч?

Він каже: буду ту жінку проклинати, щоб вона раком захворіла.

Отак і живемо…якщо нам хтось заважає, ми готові його позбутися любим шляхом, а у відповідь чуємо прокльони.

Ігор відмовився їхати в лікарню

Добрий день всім небайдужим!

Вчора були у Ігора, пропонували йому допомогу в лікуванні, але він відмовився їхати на операцію, каже у нього надія, що пальці відійдуть самі, різати не хоче…від притулку не відмовляється, побачимо що буде, коли дійде до справи.

Була у нього при собі і “чєкушка” горілки, каже, що випиває бо на вулиці живе.
Дивиться самі, давати йому гроші, чи ні – витрачати їх він буде на алкоголь.

З одного боку, спиртне для нього як наркоз від холоду, болі, усвідомлення того, що без ноги залишився, без житла…з другого боку, ми з вами розуміємо, що може спитися та загинути там на вулиці і є інший шлях для нього – кинути пити, поїхати до притулку та битися за те, щоб нормально жити з існуючими вадами.

Мудрості всім нам, коли ми допомагаємо людям. Нажаль, не існує жорстких схем “як правильно допомогти людині”, тому ми всі потребуємо не тільки любові до ближнього, але і розуміння того, як правильніше допомагати.

Юрченко Ігор Михайлович

бездомнім помощь

Відразу вибачаємось за неприємне фото. Так, це гангрена.

Вчора до нас зателефонувала небайдужа місцева жителька та попросила приїхати допомогти чимось цьому чоловіку.

Сьогодні приїхали, знайшли його та ось, що він нам розповів…

Звати його Юрченко Ігор, 1979 року народження. Все життя жив з батьком, доглядав його.

Але рідна сестра вмовила батька перед смертю переписати квартиру на неї та коли батька не стало, вона прийшла з поліцією та викинула Ігора на вулицю.
Сталося це півтора роки тому.

Ігор майже 20 років грав в футбол за різні команди невеликих міст України. Останні три роки працював менеджером з продажу рибпродуктів у Флагмані. Але, як тільки опинився на вулиці, майже відразу втратив роботу.

Два місяці тому ампутували праву ногу. Нога почала гноїться незрозуміло чому. Може інфекцію заніс, може діабет…

Зараз теж саме із лівою рукою почалося. Хірурги з Червоного Хутора кажуть Ігорю, що зарано робити операцію.
Домовились із ним, що після операції заберемо його в притулок.

Ігор пересувається на візку та живе біля Фуршету на вул.Вербицького або біля АТБ на вул. Декабристів 2а.
Якщо живете десь поруч, принесіть йому щось поїсти.

Вчимося ходити

Віталій після ампутації ноги майже рік пролежав в лікарні.

Нікому не потрібний.Медперсонал не обтяжував себе тим, щоб начити людину пересуватися на милицях, тому Віталій увесь цей час пересувався по лікарні на сідницях((
Добре хоч на вулицю не викинули, а дозволили перебувати в лікарні.

Віталій вже пару тижнів живе в нашому притулку.
Зараз вчимося ходити. Падаємо, але вчимося:)

 

Вчора нарешті переїхали!

помощь бомжам

5 беззахісних жінок похилого віку із інвалідністю не будуть мешкати на вулиці.

Дякуємо благодійниці, яка пожертвувала нам холодильник та пральну машину!

Також дякуємо Таня Симонаш (Tanya Simonash) за матраси та Евгений Полозюк за ліжка,

Окрема подяка ІнТайм за безкоштовну допомогу в пересилці.

Божих всім благословінь.

В гостях волонтерська сотня

волонтерська сотня

Волонтерська сотня Доброволя #ДімМилосердяКиїв
Если у вас есть 2 часа свободного времени и желание получить супер положительные эмоции -приходите к Olexii Kuchapin в Дом Милосердия!!Вас там так ждут: как друга, как брата, как сестру, как сына, как дочь. Нужна помощь приготовить еду, поговорить, обнять и послушать. Это будет хорошее начало недели, месяца и года – когда можно и нужно делиться капелькой любви♥️
https://www.facebook.com/houseofmercyKiev/
Леночка спасибо за помощь!

помощь бомжам

Є питання…

Потрібна ваша думка!

Коротко суть викладеної статті наступна: в Данії бездомного оштрафували за те, що він спав в публічному місті.
Там же і їв і в туалет ходив.

Адвокат оштрафованого каже, що підзахисному не вистачило місця в церковному притулку і саме тому від не зміг уникнути своєю поведінкою поганого впливу на оточуючих…

В Україні всі розуміють які потенційні ризики для здоров’я оточуючих несуть бездомні: туберкульоз, шкірні захворювання, грибкові інфекції, воші і т.п.
Окрім цього є неприємна естетична складова такого явища, як бездомність: запах сечі, неохайний вигляд, жебракування та ін.

І якщо дехто з бездомних усвідомлює які складнощі він несе оточуючим і сам хоче вибратись з вулиці – просить про допомогу, погоджується на умови, за якими допомога надається, то є і інша категорія бездомних (таких, мабуть, більшість) – їх влаштовує асоціальний спосіб життя і міняти вони нічого не хочуть, їм плювати на суспільство, в якому вони існують.

Друзі, висловте будь ласка вашу думку: чи є сенс криміналізувати бездомність яку людина свідомо вибирає за спосіб життя і доставляє тим самим проблеми оточуючим? (може таким чином у декого з бездомних з’явиться мотивація поміняти життя)

Чи особистий вибір бути бездомним є проявом свободної волі людини?

https://www.dr.dk/…/foerste-sag-om-utryghedsskabende-lejr-h…

Помоги бездомномуНакорми голодного Suka Zhizn Спільнота Святого Егідія – Comunità di Sant’Egidio Міністерство юстиції України , Fedor Gerasimov цікаво і вашу думку теж почути

СТАТТЯ ТУТ

 

Александров Анатолій Максимович

помощь бездомному Киев

Народився 1947 року в місті Біробіджан, Далекого Сходу Росії.

Закінчив Томський автомобільний-технікум.
Працював за фахом інженером в Томську.

Є дочка і син, Дочка живе в Ростові на Дону.

Анатолій з 1979 року живе в Києві, пішов на вулицю за власним бажанням, Два роки на вулиці.

Мета у Анатолія, щоб дочка була поруч.

Зараз живе в одному із наших притулків.

Фото Александр Чекменев (Alexander Chekmenev),
історія життя Анатолія Максимовіча записана Геннадий Крупко

Притулок для нужденних в Батумі

Зараз маємо відпочинок в Грузії, в Батумі.

Наші друзі орендували нам ̶в̶и̶п̶а̶д̶к̶о̶в̶о̶ квартиру прямо поруч із батумським Домом Милосердя 

Спочатку ми просто проходили поруч аж поки не зрозуміли, що тут якась соціальна установа!

Пішли, познайомились із директором, подружились з з деким із постояльців та все розвідали 

Притулок розвахований на 120 ліжко-місць, постійно вільні десь 10 місць.

Більша половина підопічних – бездомні, або люди в кризових ситуаціях.

Близько 60ти людей – лежачі…

Збудовано притулок на кошти уряду Японії, оздоблювальні роботи + інвентарь за рахунок місцевого бюджету.
Утримується притулок 50% кошти місцевого бюджету та 50% кошти Грузинська Православна Церква (директор притулку – православний священик).

Київська міська державна адміністрація – КМДАта Українська Православна Церква – не хочете щось подібне зробити в Києві? Потреба є,,,і ВЕЛИКА ПОТРЕБА в цьому!

P.S. Доречі, ми в минулому році разом із Григорій Кравцов (Gregory Kravtsov) написали вже заявку в Посольство Японії в Україні / 在ウクライナ日本国大使館 / Embassy of Japan in Ukraine та очікуємо на відповідь у жовтні цього року (сподіваємось вона буде позитивною:))

Інструкція

Нарешті вийшла наша «Інструкція з огранізації міні-притулку для бездомних похилого віку та бездомних інвалідів».

бомжі

В ній ми постаралися описати основні сторони допомоги стареньким, які опинилися на вулиці та бездомним із вадами здоров’я.

Включає в себе досвід організацій з інших країн та досвід нашого служіння в Києві.

Звідси ви дізнаєтесь як допомогти людині, яку ви побачили на вулиці – від знайомства з нею, до перших правильних практичних кроків допомоги: транспортування, лікування, відновлення документів, пошук родичів, спілкування із ними та ін.

Також ця книга буде корисна для волонтерів, які хочуть створити організацію по допомозі бездомним (чи варто взагалі зв’язуватись з юридичними проблемами?). А якщо організацію вже створено, можна відшукати поради по пошуку фінансування, правильного відношення до донорів, піару організаціїї та ін.

Тут можна знайти всі (чи майже всі) закони України, які стосуються бездомних та бездомності. І хоча вони не працюють працюють дуже погано, їх знати потрібно, щоб апелювати до байдужих лікарів та різних посадовців. Частіше за все це працює.

P.S.

12 художниць/ілюстраторок із різних міст України зробили чудові безкоштовні ілюстрації в цей посібник. Ми дуже вдячні вам за ваші щирі серця та талановиті руки!

Також дякуємо місії «Світло Воскресіння» за те, що змотивували зробити цю книжку та підтримали! Без вас нічого б не вийшло))

СКАЧАТИ МОЖНА ТУТ

Токар Станіслав

бездомний
Токар Станіслав, 1986 р.н. бездомний.
 
Історія зі слів діловода з села Станіслава, тому що у самого Станіслава проблеми з пам’яттю і є сумніви в його психічному здоров’ї.
 
«Приїхали вони сім’єю в наше село приблизно в 1994 році. Мама зі співмешканцем і троє дітей, Слава і його сестри.
 
Мама пила, вихованням дітей не займалася. Але Слава нормально вчився, співав у сільському клубі в дитячому хорі.
Одна сестра у нього інвалід з дитинства, в інвалідному візку пересувається, хвороба якась з кістками пов’язана. Друга сестра алкоголічка.
 
Мама померла, коли йому було 13 років і його взяла під опіку тітка. Але їй теж ніколи було займатися Славком, тому після школи він нікуди і не поступив далі навчатись.
 
Друга сестра, щоб виписати його з маминої хати, підкинула йому мак і його посадили на кілька років.
 
З в’язниці він уже вийшов з проблемами з головою, без документів, без житла. »
 
Станіслава знайшов на вулиці перехожий і привіз до притулку в Дім Милосердя Київ

Рязанцев Владіслав

помощь бездомному
“Допоможіть дістатися додому, щоб я не загнувся тут на вокзалі.”
 
Рязанцев Владислав Вікторович, бездомний.
 
“Народився я на Далекому Сході 2 червня 1940 році в місті Іман. При Микиті Сергійовича Хрущові його перейменували в Дальнєреченськ.
 
Батьки Рязанцев Дмитро Вікторович, мати Романова Тетяна Вікторівна.
Батько був у мене військовим.
 
Школу я закінчував в Керчі, а технікум вже в Саратові. Електромеханічний технікум імені Яблочкова.
 
В кінці життя батько переїхав до Харкова, там я його і доглянув до кінця.
Матері у мене не стало рано. Коли мені 25 було, вона померла від раку.
 
Потім я одружився, народився у нас син Костя. У 2008 поверталися вони з дружиною від родичів з Москви, потрапили в аварію – загинули. Сам я вік свій доживаю.
 
У Києві у мене друг живе, зателефонували, запросив в гості. Я і приїхав на свою голову.
На вокзалі вкрали у мене сумку з телефоном, документами і речами. Ні адресу одного, ні телефон не пам’ятаю.
 
Допоможіть дістатися додому, щоб я не загнувся тут на вокзалі.”

Наша мрія)))

В Києві бездомні реально страждають від того, що нема де прийняти душ.

В Сан Франциско таку проблему вирішили оригінальним шляхом. Цю ідею підтримав Гугл та виділив кошти на її реалізацію:

шукаємо роботу для Ігора

помощь бездомному

Якщо у вас або ваших знайомих є робота з наданням житла, яку б могла виконувати ця людина – це буквально врятувало б його від вулиці.

Ігор не п’є і прагне почати жити.

“Привіт, я Ігор, народився і ріс в Києві.
Спочатку ми з сім’єю жили в приватному будинку на Вітряних Горах, потім переїхали на Гарматну.
Мама була завідуюча перукарні, батько викладав в інституті київської авіації.
Так я жив, зростав …

Пізніше у мене з’явився брат, я пішов в школу. Навчався в школі номер 67.
Після школи закінчив технікум за спеціальністю налаштування радіоаппаратутри.

Потім було весілля і в 81-му році я пішов в армію.

Після того як відслужив, повернувся до Києва. Різні життєві справи. Розлучення. Квартиру залишив дружині.

У 96-му році одружився вдруге. Ми заробили і купили разом з дружиною квартиру. Шлюб виявився складним, як-то не зійшлися ми і все.

У 2008 через постійні скандали я пішов від дружини і став жити окремо.

Пошкодив руку і після невдалої операції вона неправильно зрослася. Поки лежав в лікарні, гроші закінчилися. Так я опинився на вулиці.

На вулиці мені зустрічалися різні люди – і хороші і погані.

Потім потрапив в Дім Милосердя в Києві. Мені вже допомогли відновити документи, отримати другу групу інвалідності, але я не можу тут вічно жити, мене підтримали і потрібно йти далі.

Тепер мені потрібно знайти роботу, яку б я міг виконувати і бажано з житлом, тому що на вулиці жити я не хочу більше, сильно це важко.

Я не можу піднімати важкі вантажі і багато пересуватися через проблеми з рукою і ногою.”

Дякуємо нашим друзям із проекту Suka Zhizn за відео та допомогу у пошуку роботи для Ігора

Сергій

бездомні

Мене звуть Сергій, мені 40, бездомний.
Батько залишив мене, сестру і маму, коли мені було 3 роки.

Мама була цілими днями на роботі, ми з сестрою були надані самим собі – робили що хотіли.
Так я потрапив під вплив двору. Рано почав пити, кинув школу.

Потім мій друг вбив людину, я п’яний спав у цей час, але мене посадили теж. Отримав 6 років.
Під час відсидки померла мама. Сестра мені не писала і не спілкувалася зі мною.

Коли звільнився, пробував на роботу влаштуватися, нічого не виходило. Знову сів на три роки за крадіжку.
Звільнився, мене взяли різноробочим на будівництво, але я все одно продовжував пити.

Згодом підхопив ВІЛ.

У березні у мене стався інсульт, паралізувало праву половину тіла. З кожним днем ​​мені стає все гірше і гірше.

Розумію, що скоро зовсім не зможу ходити, буду тільки лежати.

Степаненко Ніна Андріївна, 69 років

бездомные
«Народилася я в Стаханові, Луганської області.
Було у мене 3 брати і сестра. Батько помер, коли мені було 13 років.
 
Закінчила школу. Потім ПТУ на повара.
 
Відразу після ПТУ влаштувалася в дитячу міську лікарню на кухню працювати, там і пропрацювала 40 років.
 
Брати, сестра, коли виросли роз’їхалися хто куди, маму на мене залишили.
Мама хворіла довго, я доглядала за нею.
 
Заміжньою не була, ніхто не хотів брати мене – говорили «у тебе ж хвіст (мама)», дітей теж не було.
 
Зійшлася було з одним чоловіком, так він пив постійно, не працював, ну ми і розійшлися з ним.
 
Брати і сестра раз на рік приїжджали до мами, залишали трохи грошей і їхали назад, поки мама не померла. З тих пір зв’язок з ними загубився.
 
Потім війна почалася, я втекла від війни в Москву, до знайомої. Жила у неї, поки не приїхала дочка знайомої і не вигнала мене на вулицю.
 
На вулиці я поневірялася, поки не потрапила в християнський притулок для бездомних. Звідти мене відправили в Дім Милосердя Київ, щоб мені допомогли влаштуватися в будинок престарілих який-небудь.
 
Мій будинок в Стаханові розбомблений стоїть.»

у вас проблеми?

Якщо вам ваші проблеми здаються непереборними та важкими, подивіться, як один із наших опікуваних, молодий хлопець не в змозі без сторонньої допомоги переступити двосантиметровий (!) поріг.

Після інсульту відняло праву частину тіла, єдина рідна сестра відмовилась допомагати, документи вкрали, в такому стані жив на вулиці(((

Дякуємо!

помощь бездомным в Украине

Ми щиро дякуємо Baptist Home Foundation за партнерство.

Ваша відданість і служіння допомогли більше сотні людей в Києві залишитися в живих і знайти сенс і мету в житті.

Дякуємо всім, хто вірить в те, що ми робимо!

Допоможи ближньому

Серце радіє, коли бачиш, як люди, котрі певний час свого життя були зосереджені тільки на собі та своїх інтересах, в нашому притулку починають піклуватися один про одного.

Слава Богу, що міняє жорсткі людські серця!

Люба з переломом шейки стегна веде слабозору Вікторію, 
Віктор з переломом шейки стегна веде слабозорого Миколу,
Ігор зі зламаним стегном та зламаною рукою допомагає пересуватись Олександру після інсульта

Дякуємо

бомжи украина

Наша щира вдячність Diakonie ČCE – Humanitární středisko.

Дякуємо дорогим друзям за серця, відкриті для страждаючого народу України.

Дякуємо за вашу підтримку та партнерство! Разом ми можемо допомогти багатьом людям врятуватися від смерті та благополуччя.

Дякуємо!

Сергій

помощь бомжу
«Мене звати Жарий Сергій Васильович, 1987, бездомний.
 
Батьків у мене рано не стало. Виріс в інтернаті. Березне, Чернігівської області.
 
Ось, без ніг залишився.
 
6-го січня вирішив погуляти. Зайшов до одних, ляснув стаканчик. Потім до інших.
 
Прокинувся вранці на вулиці, а ноги вже, як деревинки. Покликав на допомогу, викликали мені швидку і в лікарні 15-го січня ампутували.
 
Є дві сестри у мене, де вони не знаю. Коли в інтернаті вчився, вони у в’язниці сиділи. Зараз вже звільнилися напевно, але де вони не знаю.
 
Працювати будівельником вже не зможу, але хочу якось самостійно на життя заробляти. Жебракувати в переходах, на вокзалах не хочу… »
 
Зараз Сергій знаходиться в притулку на Лісовому масиві, у нього вже є паспорт, оформлена інвалідність, є направлення на протезний завод, потім його готові взяти в центр профперіоріентаціі інвалідів в Лютеже.
 
Може, є у кого час і бажання допомогти Сергію відновитися в житті – повозити його по соціальним закладам, допомогти оформити всі папери?
 
У нас в притулках зараз 14 осіб і три працівника, один з яких у відпустці і ми просто не встигаємо всім допомагати.
 
За фото дякуємо Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Дякуємо Oleksandr Antonyuk

  Дякуємо Oleksandr Antonyuk за дозвіл для наших притулків роздрукувати чудові картини
“Крок назовні”:
та “Дерево Життя”:

 
Одна з цінностей нашої організації – сімейна атмосфера, тому страраємось створити для наших друзів домівку не тільки в моральному плані, а й матеріальному – хочемо, щоб в наших притулках було затишно.
 
Ці картини дуже символічні для нас!
 
Кожному з наших підопічних доводиться зробити “Крок назовні” – з будиночка свого хибного світогляду, який привів людину до страшних проблем.
 
Та кожен може мати “Нове Життя”, якщо схоче відновити відносини із Богом.

Любов Олександрівна

помощь бездомному
“Мене звуть Кадацька Любов Олександрівна, 03.12.1954 гр., Бездомна.
 
Народилася під Запоріжжям, потім переїхала в Запоріжжя. Закінчила школу, працювала на кордовому заводі, вийшла заміж, народила двох дітей.
 
Чоловік потім помер, ниркова недостатність.
Після цього розсварилися з дочкою, вона вважала, що це я винна в смерті батька.
 
Потім в суді працювала секретарем. У суді недовго протрималася – близько трьох років. Випивати від цього всього почала.
 
Довелося на базар йти торгувати.
 
Квартиру відібрали, за неї потрібно було 5 років відпрацювати, а у мене стаж був всього 3 роки.
 
За гроші, що отримувала на базарі, житло не могла орендувати. Довелося переїхати в село, найматися по людям працювати, щоб житло було.
 
Так і працювала 20 років по селах.
 
У минулому році син помер від раку.
 
У мене ноги відмовили. Потрапила в лікарню.
 
Після лікарні виявилася не потрібна хазяїну.
У нього городи, теплиці … тільки працюй і працюй … а я… я ледве ходжу.
 
Дочка, забезпечена, магазин свій в Запоріжжі має. Але з тієї сварки спілкуватися не хоче. Каже: матері немає у мене, померла.
 
Що робити далі – не знаю, нікому не потрібна … »
 
зараз Людмила знаходиться в нашому притулку.
 
дякуємо Право на захист, що сприяєте Людмилі у відновленні документів!
 
дякуємо Александр Чекменев (Alexander Chekmenev) за фото!

Просто Ігор…

бомжу киев

 

Ледве пересувається, бо, за його словами, нога була зламана в декількох місцях.

По батькові не пам’ятає, прізвище теж не пам’ятає. Рік народження теж не пам’ятає.

Схоже, затримка розумового розвитку.

Підібрала його на Оболоні небайдужа людина і привезла до нас.

Помили, переодягнули, дали виспатися.

Через пару днів Ігор згадав свою адресу.

Привезли за адресою – там сім’я: брат Ігоря, дружина брата і троє діточок від 3 до 9 років.

Брат і дружина кажуть, що Ігор постійно сам йде з дому, бродить десь. Не знають, що з ним робити.

Ігор каже, виганяють його з дому, не дають навіть переночувати.

Пояснили брату і дружині, що якщо ще раз виженуть, прийдемо з поліцією. Начебто, зрозуміли.

Разом із Денис Горбань

за фото дякуємо Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Юрій Веніамінович

бездомные киев

Юрій Веніамінович, 67 років.

Є двоє синів.

Є квартира, в якій живе старший син-алкоголік. 
Син відноситься до батька так, що Юрій не хоче, та й не може жити вдома.

Тому останні кілька років живе на вулиці.

Молодшому синові теж не потрібен.

Зате потрібен колишній дружині молодшого сина, яка знайшла його на вулиці та привезла до нас в притулок.

Підшукали йому притулок в Полтавській області, де він зможе постійно знаходитися.

Дякуємо за фото Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Ми щиро дякуємо Brot für die Welt за підтримку  бездомних похилого віку та бездомних людей з інвалідністю в Україні.

Також величезне спасибі Місійному Союзу Євангелічних Громад України за тепле партнерство, завдяки якому люди з різних країн стають ближче та багато людей отримують шанс змінити життя на краще!

Похована доля

Трохи більше із життя Людмили, яку привезли до нас у повному відчаї із психоневрологічного диспансеру…

Дякуємо Любовь Сидоренко (Lybov Sidorenko) за те, що допомогли відшукати її родичів.

Слава Богу, син почав спілкуватися та підтримувати її.

Наразі Людмила проживає в одному із наших притулків та не зважаючи на те, що після інсульту у неї одна рука не працює, з любов’ю доглядає за однією із наших бабусь.

Іде процес відновлення її документів (дякуємо Право на захист , що взялися за цю справу).

Сподіваємось, що у Людмили із часом все стане добре.

Лідія Марківна, 72 роки.

помощь бомжу Киев

«Сама я з дитячого будинку.

Мама померла рано, я залишилася з батьком, Його звали Марко Антонович.

Потім батька посадили в тюрму…
Він воював, на фронті поранили.
Поранили свої. Посварився з однією людиною і той в бою його підстрелив.

Коли батько повернувся зі шпиталю, того чоловіка вже не було.

А потім, після війни, батько його випадково зустрів в Яготині. Ну і вбив відразу.

Батька, звичайно, посадили.

Але потім помилували. Тому що з’ясувалося – людина, яку вбив батько, була ворогом народу.

Приїхав він до мене в дитбудинок, але мене не віддали.
Він скоро після цього помер.

Після дитбудинку я ніде не вчилася, безладною зовсім була.
Намагалася вступити до Львівського технікуму електроніки, але не вийшло.

У в’язниці, слава Богу, не сиділа.

Працювала спочатку в танковому училищі. Засунула мене туди моя подружка з дитбудинку.

Потім де я тільки не працювала … В основному, в торгівлі, продавщицею на базарі.

Останнім часом, коли вже вийшла на пенсію, працювала в туалеті і мила м’ясний цех на базарі.

В один прекрасний день в туалет прийшли молоді люди і після них залишилися голки від шприців.
Потім прийшли ще раз і я зробила їм зауваження: люди після вас в туалет ходять, можуть наколотися …

Через кілька днів за ними на базар приїхала міліція і коли їх забирали, хтось на мене рукою показав – мовляв, вона викликала міліцію.

В той день ввечері пішла додому і не пам’ятаю, що сталося …
Прокинулась вже в лікарні. Виявилися зламані ноги, пошкоджено плече … Що сталося, не знаю.
Може, машина збила.

Після цього випадку з трудом ходжу. Жити ніде.

Є син, Славка. Хворіє сильно. Випадіння прямої кишки у нього.
Через це дружина з ним розлучилася, з дому вигнала. Ну, він і пити почав. Де зараз живе не знаю …

Допоможіть влаштуватися десь, не хочу здохнути на вулиці (плаче) … »

Фото Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Женя Витичак

бомжи Киев

«Мене звати Витичак Євген Леонідович, 1976 року народження.

Народився я в Велико-Михайлівському районі Одеської області, в смт Цебіково.

Був брат. Помер в 21 рік. Був батько. Помер після брата через пару років.
Мати в Луганській області з вітчимом. Після того, як війна почалася, зв’язок з ними втратив. Живі або не живі – не знаю.

Після смерті брата я почав випивати. 23 мені було тоді.
Став їздити по заробітках по всій Україні.
В одному місті поживу, попрацюю, потім набридне – їжу в інше місто.

П’ять років тому потрапив до Києва. Поки працював, знімав хостел. Коли гроші закінчувалися, збирав пляшки, залізо, папір, пластик всякий. На приймання здавав. Спав, де доведеться, під балконами.

Один раз напився так, що заснув на морозі, потрапив до лікарні. Відрізали мені одну ногу, а на іншій нозі пальці відрізали.

Півтора роки пролежав у лікарні, купу крапельниць мені ставили, уколів всяких.
У лікарні я ще більше став пити. Виходу не бачив.
Нап’юся, мене виженуть з лікарні, швидка потім привозить. Був такий місяць, коли мене до 20-ти разів виганяли і привозили.

Віруючі до мене в лікарню приходили. Рік постійно пропонували мені в реабілітаційний центр поїхати, я все відмовлявся. Наслухався від сусідів по палаті: завезуть невідомо куди, й не виберешся потім … Дурень був, потрібно було їхати. Не поїхав і зараз ще проблеми зі спиною маю, болить страшно.

Сподіваюся, допоможуть мені відновити документи, зроблять інвалідність, на роботу допоможуть влаштуватися.
Може, сім’я коли-небудь буде … Одружуються ж інваліди теж … »

Зараз Женя перебуває в притулку, йде процес відновлення йому документів.

За фото дякую Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Авто

помощь бомжам Киев

Щиро дякуємо всім, хто долучився до збору коштів на автомобіль!

Нарешті придбали.

Для нас це не розкіш, а необхідний інструмент для спасіння людей.

Дякуємо вам за ваші відкриті серця до потреб бездомних похилого віку та бездомних інвалідів.

Нехай Бог вас рясно поблагословить.

Шулик Вікторія Володимирівна

помощь бездомным
«Мене звати Шулик Вікторія Володимирівна. 1962 року народження.
 
В кінці 90-х важко було, продали квартиру з дочкою квартиру в Києві і переїхали в Житомирську область, будинок там собі купили. Ремонт зробили. Оформили повністю на дочку.
Думала я тоді: хто його знає, скільки мені залишилося? А так будинок дочці відразу дістанеться без бюрократичної тяганини.
 
Один раз подзвонила мені стара знайома з під Києва, у якій я колись працювала і каже мені: приїдь будь ласка, на пару тижнів допоможи – маленька дитина, а тут консервації стільки, по дому купа роботи – зашиваюся …
Ну я і питаю у дочки: доця, що робити? Вона каже: їдь, мама, я сама тут справлюся.
У селі роботи немає, а там хоч якусь копійку можна було заробити …
 
Я і поїхала. Працювала там довше.
Жила у знайомої, їй по господарству допомагала і двірником в школу влаштувалася. Постійно висилала доньці гроші.
 
А вона в цей час, познайомилася з чоловіком якимось, стала з ним жити і він підмовив її продати будинок.
І вона його продала. Без мого дозволу, без відома.
 
Були потім обіцянки: мама все буде нормально, будемо разом жити. А коли я повернулася в село, співмешканець сказав: ти з нами жити не будеш …
Я тоді була ще здорова жінка, але йти мені було нікуди …
 
Зійшлася в Києві з одним чоловіком, жила з ним чотири з половиною роки. Знущався наді мною як хотів … Те, що я зараз не бачу – результат його роботи. Праве око він мені носком ноги вибив.
Потім і лівий втратила від побоїв. Пив він сильно. Я не пила. Я звичайна, нормальна людина, розумію, що для цього є певні дні – свята там різні, дати. Тим більше, що у мене медична освіта, я розумію, яка шкода від алкоголю. А ось він пив і друзі до нього постійно приходили.
 
Після того, як я повністю осліпла, вивів він мене на Теремках і посадив на лавочці.
Сім місяців я там просиділа. Люди звикли до мене, носили їжу, але жила я на лавці, двох кроків не могла зробити від неї. Так сім місяців прожила.
 
Потім, одного дня, якась неадекватна людина, може наркоман, схопив мене за волосся, кричав: чого ти тут сидиш? Жбурнув мене на бетонний парапет і я ногою сильно вдарилася. Нога гнити потім почала.
 
Забрала мене швидка, прооперували, а коли час виписки прийшов, лікарі домовилися, щоб мене тимчасово помістили в іншу лікарню, оскільки я колишній медпрацівник.
 
Зараз мене і з цієї лікарні виписали. Документів немає. Сліпа повністю. Що робити далі, не знаю … »

Віталік

как помочь бомжу
Одна із небагатьох київських лікарень, звідки не викидують людей на вулицю, наче непотріб – лікарня біля метро Університет.
 
Волонтери вільно приїжджають туди, мають можливість допомогти нужденним…
 
“-Привіт. Розкажи трохи про себе. Мож, зможемо допомогти якось…
 
-Звуть мене Віталій.
Народився я в 1971 році. Жив, як все – садок, школа, ПТУ. Потім друзі стали випивати, хуліганити, ну і я з ними.
 
Потрапив до в’язниці, через чотири роки звільнився.
 
Після звільнення влаштувався на роботу, зійшовся з жінкою – дочка народилася у нас.
 
Але нормально жити я не зміг, в’язниця тут сиділа (показує на голову). Знову став випивати.
 
Тоді ми розійшлися з нею і я став ще сильніше пити, а в 2008 знову сів у в’язницю на 4,5 року.
 
-Як ногу втратив?
 
-Аттт … .памарозіл (часом Віталік насилу вимовляє деякі слова – крім того, що у нього немає ноги, у нього стався півроку тому інсульт).
Сам я з Вишневого. Поки сидів, родичі забрали будинок і я звільнився прямо на вулицю. Бомжем став.
Взимку, щоб не замерзнути, напився сильно. Вибило мене на лавці, так і відморозив.
 
-Документи залишилися?
 
-Я їх втратив давно, вже й не пам’ятаю як …
 
-Родственнікі є?
 
-Все давно там (показує на підлогу). Мати, сестра, батько.
 
-Зрозуміло. Що далі думаєш робити?
 
– (довга пауза, видно, як розмірковує). Нуль, (показує пальцями) не знаю …
 
– Вибратися з цього глухого кута хочеш?
 
-Як?
 
-Гарне питання. Тобі потрібно пройти реабілітацію. Поїхати в спеціальний центр, де тебе навчать правильно дивитися на речі.
Розкажуть, як насправді влаштований світ. Згодом, відновишся, зможеш бути корисним суспільству, іншим людям допомагати…
Поїдеш?
 
-Поїду…
 
-Але там не можна пити, курити, матюгатися
 
-Все одно. Аби звідси виїхати. Я тут уже вісім місяців. Гірше, ніж у в’язниці.
 
-А чим гірше?
 
– У в’язниці рух був якийсь… Адреналін. А тут білі стіни, дах їде. На вулицю навіть не можу вийти.
Милиць навіть немає…
 
-Ну ок. Наступного тижня почнемо процес відновлення документів.”
 
(позавчора подали в поліцію заяву про втрату паспорта Віталіка, попереду ще багато роботи із ним, але все буде залежати від його рішучого бажання видертися із ями, куди його загнало життя)
 
дякуємо за фото Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Баранович Михайло Михайлович

помощь бездомным
«- Звуть мене Михайло Миколайович. Прізвіще моє Баранович. Народився я в 1954 році 30 травня в селі Бабин-Середній Калушського району Івано-Франківської області.
 
С 1982 по 2008 роки служив у Збройних Силах. Спочатку артилерістом, закінчував вже в танкових військах. Танкистом не був, але керував ротою матобєспєчєнія в танковом полку в городє Виборгє.
 
Жінки у мене не було. Жив та живу з батьками. Вони в мене були лікарями. Мати терапевт, батько все життя на скорій пропрацював.
 
Все життя працювали лікарями, а зараз самі в лікарні опинились на старості лєт. Коли виїхав до Київа, їх в лікарні залишив.
 
-Шо з ними?
 
-Простудились та вичухатись не можуть. Старенькі бо…
 
С 2008 року працював мєханіком, комбайнером, тракторістом…
 
-А в Києві як опинились? Що робите тут?
 
-Прийшла мені повістка, що потрібно пройти медогляд в Києві, наче якуйсь добавку до пенсії дадуть, маю інвалідність, загальне захворювання.
(коли ставлять “загальне захворювання” це означає психо-неврологічне захворювання)
 
-І що трапилось?
 
-Випив трохи на вокзалі, побили мене крєпко, все відібрали – гроші, телефон, документи, інші речі
Не знаю, що робити, другий місяць поневіряюсь по Києву. Пробував на поїзд проситись – провідники без грошей та документів не пустили. Телефонні номери не пам’ятаю. Може і помру в цьому Києві…
 
-Посадимо наступного тижня вас на маршрутку, дамо трохи грошей, щоб могли звідти до свого села добратись.
 
-Допоможіть будь ласка, буду Бога благодарити за вас до кінця життя!»
 
Минулого тижня відправили Михайла Миколайовича до Івано-Франківська.
Дякуємо за фото Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Агаджанов Сергій Артюшовіч

допомога бомжу

«Мене звати Агаджанов Сергій Артюшовіч. 60 років мені.

На вулиці живу з 2012 року. На Оболоні у мене живуть рідні брат і сестра. Брат на 5 років за мене молодший, сестра на 13 років за мене молодший.

Спочатку помер батько, батько у мене військовий був, непогано жили … Потім померла мати. Батько помер в 85-му році від інсульту в лікарні, а мати померла вдома в 92-му році.

Була у нас трикімнатна квартира на Оболоні і мама хотіла її розміняти, на 1 + 2, але не встигла, саркома у неї була.

Коли мама померла, не зміг я вдома залишатися, зійшовся з жінкою і пішов до неї жити.
Разом прожили 20 років. Потім роботу втратив і вона мене виставила на вулицю. Працював водієм все життя, але пив весь час. А хто з водіїв не п’є?

Після того, як став бомжем втратив документи. Сестра з братом давно переоформили квартиру на себе, мене не пускають.
Помру на вулиці … »

P.S.
Подали вже з ним заяву на відновлення паспорта.

Кисилевський Олександр Миколайович

помощь бездомным

Для тих, кому зранку своє життя не подобається, тримайте порівняння:

“Звуть мене Кисилевський Олександр Миколайович

Народився я в Києві і все дитинство прожив на Подолі, біля Кінної міліції.

Садок, школа, армія…

Служив у радянській армії в танкових військах біля Владивостока.
Городок Ханка називався – половина росіян, половина китайців.

Після армії відразу одружився, працював в Броварах сучкорубом, добре заробляв.
Мужики, з якими працював, міцно пили. Ну і я тоді почав пити…

Після цього вже нічого хорошого в житті не бачив.

Коли фірма закрилася, влаштувався в Академстрой на склад працювати, але через горілку не зміг довго втриматися там.

Після працював шевцем, приймальником тари …

8 років тому померли мати і батько.
Єдиний брат, коли я був п’яний підсунув на підпис документи на продаж квартири.

Так я став бездомним.

Брат сам через рік помер і мене на вулиці залишив …

У 2014 році я зламав шийку стегна, став насилу пересуватися, тоді вже майже не пив. Остогидло мені…

У 2018 стався інсульт, з тих пір пересуваюся в інвалідному візку.
Пробував пенсію по інвалідності оформити, не вийшло …
Тупик в житті повний, думаю, як повіситися.”

За фото дякуємо Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)