Хочемо засвідчити про Божу доброту

помочь бездомному в Киеве

В минулому місяці ми орендували ще квартиру, зараз з девяти, що перебувають у нас – чотири “важкі” людини (яких потрібно возити в інші містя, щоб відновити паспорта, замовляти декому в рос консульстві дорогі довідки).

Тобто, зросли витрати…

Ми порадились та вирішили стиснутися де тільки можна…

Однією з основних витрат є їжа, тому зробили оголошення нашим стареньким та інвалідам, що молоко буде не кожного дня, м’ясо не два-три рази на день.

вони це сприйняли спокійно, без нарікання та невдоволення. 
Подякували Богові за те, що маємо та поїхали додому.

Через дві години телефонує незнайома (вже знайома) жіночка та каже: “Вам м’ясо потрібно?”.
Відповідаємо: “ТАК! Звісно)))”

Привезла ввечорі до нас майже 6 кг баранини)))

Турботливий Бог!!!

ФастовецьОлександр Павлович 1951 р.н.

как помочь бездомному человеку

Народився і прожив майже все життя в Полтавській області, в місті Гадяч

Закінчив школу, ПТУ, влаштувався трактористом. Потім одружився, народилися дві доньки.

У 1988 розлучився з дружиною, почав пити і в 1990 потрапив до в’язниці за дрібне хуліганство.

Тоді ще був СРСР і його відправили аж у Нижньовартовськ, за полярне коло.

Через чотири роки повернувся додому. Потім працював у колгоспі, співмешкав із жінкою.

Але три роки тому вона померла, у Олександра почалися серйозні проблеми зі здоров’ям – почав сліпнути, стало дуже важко пересуватися самостійно.

Цієї осені сусіди знайшли його в хаті, Олександр лежав і не вставав. Їжи не було і він повільно вмирав.

Сусіди, які його знайшли (літні інваліди) стали йому приносити їжу і пробували влаштувати через соцслужби в інтернат. Але виявилося, що Олександр не може підтвердити своє громадянство, тому що в 1991 він був в Росії.

Паспорта немає, Олександра для держави теж немає.

Зараз знаходиться у нас.

Дякуємо за фото Чекменьов Олександр

Пономарьов Геннадій Павлович

помощь бомжу Киев

 Народився в 1957, в Свердловській області, Ірбітському районі, селі Харламово. Ріс звичайною дитиною, після школи закінчив ПТУ на слюсаря.

До 1988 жив і працював у Воронежі. Потім познайомився з жінкою з Одеси і переїхав до неї. Разом жили з нею в Одесі до 2003 року. Дітей у них не було. Жив звичайним життям, працював в порту вантажником.

Але у 2003 співмешканка померла і її брат попросив звільнити будинок, бо він належав йому. Кілька років ще продовжував працювати, жив одинаком, орендував кімнату. Потім важко захворів та не зміг працювати.

Звісно, коли перестав платити за житло, опинився на вулиці. На вулиці почав сильно пити. Скотився до того, що жив на кладовищі, їв те, що залишалося на могилах після поминок. Одного разу, взимку заснув в склепі, почався снігопад. Врятувала його собака, розрила сніг, а сторож відігрів.

Тоді Геннадій відморозив ноги і йому ампутували ліву стопу і частину правої. Потім потрапив в рабство до циган, які змушували його жебракувати на вокзалах у Києві та Москві.

Каже, що втомився від такого життя.

Пощастило

Як Бог турбується про бідних людей, наче про багатих)))

Повезли сьогодні Андрія Командира, це той чоловік, який потрапив до нас з лісу, по швидкій допомозі влаштовувати в лікарню.

Лікували його в домашніх умовах, але не дуже вдало. Під коліном утворився абсцес, нога набрякла температура постійно 38-39…
В поліклініці до лікаря потрапити неможливо, бо обслуговування тільки за укладеною угодою, угоду укласти неможливо, бо у Андрія поки що немає паспорта.

Коротше, викликали сьогодні швидку, швидка повезла нас в лікарню на госпіталізацію.

Природно, коли швидка нас привезла нас в лікарню швидкої допомоги, в приймальному відділенні лікарі нам відмовили в його госпіталізації. 
Безхатченко, наполовину паралізований – нащо з ним возитись…

Стали ми молитися.

Та викликали наряд поліції. Але і поліції лікарі теж змогли довести що Андрію госпіталізація “не потрібна”.

Тоді поліція самі (!) запропонували нам разом із ними відшукати та попросити головлікаря про госпіталізацію

В пошуках головлікаря звернулися до якогось лікаря, який просто в коридорі розмовляв із жінкою.
Лікар почав спочатку пояснювати, як пройти до адмінкорпусу, а потім поцікавивався, що саме нам потрібно. Ми й розказали йому, що бездомному відмовляють в госпіталізації.

І тут ця жінка каже: зараз спробую вам допомогти! 
10 хвилин поспілкувалась із нами і пабам! 
Андрія через півгодини швиденько прийняли на стаціонар!
Потім вже ми зрозуміли, що це була Ольга Богомолець (Глава комітету Верховної ради з питань охорони здоров’я).

Ось так ми сьогодні понервували та пережили Божу допомогу.
Дякуємо поліції за підтримку.
Окрема подяка Ользі за турботу про бідну людину.

Разом із Kristy Kristy та Светлана Бондаренко

Друзі, порадійте з нами за ще одну врятовану людину

 Її історія дивовижна.
Валентина Петрівна стала жертвою шахраїв, через що втратила квартиру в Києві. Вона впевнена, що в цьому замішаний її дільничний поліцейський інспектор. І тому дуже не злюбила поліцейських взагалі.

Після того, як вона стала бездомною її направив до нас один з її небайдужих колишніх сусідів.
Ми допомогли їй відновити паспорт, оформили пенсію.
Коли ми зробили пост про неї на фейсбуці, відгукнулася одна сімейна пара з Грузії. Зателефонували нам і запропонували Валентині Петрівні приїхати до них в Грузію доживати старість. У них великий будинок, батьки померли, діти живуть окремо. Вони готові прийняти Валентину Петрівну до себе і піклуватися про неї до кінця життя.
Дивно те, що вони колишні поліцейські! Зараз вони в Європі, але взимку приїдуть додому, підготують кімнату для Валентини Петрівни і будуть її чекати.

До весни нам потрібно було її кудись пристоїти, але за її мізерну пенсію неможливо знайти будинок престарілих з гідними умовами життя…
І знову таки, чудесним чином нам вдалося її прилаштувати в один приватних пансіонатів VIP-рівня для літніх людей. Велика подяка Пансионат “Жизнь Продолжается” за те, що ваша любов до людей більша, ніж любов до грошей.
Доречі, виявилось, що пансіонат розташований на вулиці Кавказька)))

Спасибі всім, хто брав участь в житті Валентини Петрівни: молитовну, моральну, матеріальну!

Разом із Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)Ihor ShemihonДенис Горин та ін
Таке міг тільки Бог зробити!

Ситнік Тамара Дмитрівна

помочь бездомному

Ситнік Тамара Дмитрівна 1948 родом з Хабаровського краю, місто Комсомольськ на Амурі
50 років вже живе в Києві.


 Все життя працювала в держслужбах плановиком, інженером. Останні 15 років працювала в «УКРПРИЛАД»
Чоловік закінчив поліграфічний інститут, працював інженером на «Укртяжмаш».


Жили з чоловіком і дочкою в своїй квартирі на Оболоні.
У минулому році чоловік помер від серцевої недостатності. На поминки прийшли якісь люди, які представилися давніми друзями її покійного чоловіка і запропонували розбитій горем вдові змінити тимчасово обстановку – переїхати з квартири, де все нагадувало про втрату, в іншу, яку вони люб’язно надають в користування Тамарі і її дочці в тимчасове безоплатне користування .


Тамара з дочкою, не підозрюючи підступу, з вдячністю прийняли пропозицію, а через деякий час, в квартиру, в яку вони переїхали, прийшли справжні господарі і виселили їх.
Коли вони поїхали додому, з’ясувалося, що їх квартира вже продана.

Так вони опинилися на вулиці.
Через кілька місяців бездомного життя, у віці 44 років померла її дочка.


Тамару без документів, в стані глибокої депресії, хвору підібрала на вулиці небайдужа людина, волонтер. Допомогла відновити їй паспорт, пенсійне, підлікувала її, знайшла її родичів в Придністров’ї і зв’язалася з ними.

Родичі погодилися прийняти бабусю до себе, але через тиждень посадили її на автобус назад і подзвонили: зустрічайте, нам вона не потрібна …


У підсумку, цей волонтер зв’язався з нами, попросив нас про допомогу. Зараз Тамара Дмитрівна живе в Будинку Милосердя, отримує психологічну допомогу (спочатку з нею неможливо було розмовляти – вона постійно плакала). Збираємо їй необхідні довідки для оформлення її в пансіонат для самотніх літніх людей.