Шулик Вікторія Володимирівна

помощь бездомным
«Мене звати Шулик Вікторія Володимирівна. 1962 року народження.
 
В кінці 90-х важко було, продали квартиру з дочкою квартиру в Києві і переїхали в Житомирську область, будинок там собі купили. Ремонт зробили. Оформили повністю на дочку.
Думала я тоді: хто його знає, скільки мені залишилося? А так будинок дочці відразу дістанеться без бюрократичної тяганини.
 
Один раз подзвонила мені стара знайома з під Києва, у якій я колись працювала і каже мені: приїдь будь ласка, на пару тижнів допоможи – маленька дитина, а тут консервації стільки, по дому купа роботи – зашиваюся …
Ну я і питаю у дочки: доця, що робити? Вона каже: їдь, мама, я сама тут справлюся.
У селі роботи немає, а там хоч якусь копійку можна було заробити …
 
Я і поїхала. Працювала там довше.
Жила у знайомої, їй по господарству допомагала і двірником в школу влаштувалася. Постійно висилала доньці гроші.
 
А вона в цей час, познайомилася з чоловіком якимось, стала з ним жити і він підмовив її продати будинок.
І вона його продала. Без мого дозволу, без відома.
 
Були потім обіцянки: мама все буде нормально, будемо разом жити. А коли я повернулася в село, співмешканець сказав: ти з нами жити не будеш …
Я тоді була ще здорова жінка, але йти мені було нікуди …
 
Зійшлася в Києві з одним чоловіком, жила з ним чотири з половиною роки. Знущався наді мною як хотів … Те, що я зараз не бачу – результат його роботи. Праве око він мені носком ноги вибив.
Потім і лівий втратила від побоїв. Пив він сильно. Я не пила. Я звичайна, нормальна людина, розумію, що для цього є певні дні – свята там різні, дати. Тим більше, що у мене медична освіта, я розумію, яка шкода від алкоголю. А ось він пив і друзі до нього постійно приходили.
 
Після того, як я повністю осліпла, вивів він мене на Теремках і посадив на лавочці.
Сім місяців я там просиділа. Люди звикли до мене, носили їжу, але жила я на лавці, двох кроків не могла зробити від неї. Так сім місяців прожила.
 
Потім, одного дня, якась неадекватна людина, може наркоман, схопив мене за волосся, кричав: чого ти тут сидиш? Жбурнув мене на бетонний парапет і я ногою сильно вдарилася. Нога гнити потім почала.
 
Забрала мене швидка, прооперували, а коли час виписки прийшов, лікарі домовилися, щоб мене тимчасово помістили в іншу лікарню, оскільки я колишній медпрацівник.
 
Зараз мене і з цієї лікарні виписали. Документів немає. Сліпа повністю. Що робити далі, не знаю … »

Віталік

как помочь бомжу
Одна із небагатьох київських лікарень, звідки не викидують людей на вулицю, наче непотріб – лікарня біля метро Університет.
 
Волонтери вільно приїжджають туди, мають можливість допомогти нужденним…
 
“-Привіт. Розкажи трохи про себе. Мож, зможемо допомогти якось…
 
-Звуть мене Віталій.
Народився я в 1971 році. Жив, як все – садок, школа, ПТУ. Потім друзі стали випивати, хуліганити, ну і я з ними.
 
Потрапив до в’язниці, через чотири роки звільнився.
 
Після звільнення влаштувався на роботу, зійшовся з жінкою – дочка народилася у нас.
 
Але нормально жити я не зміг, в’язниця тут сиділа (показує на голову). Знову став випивати.
 
Тоді ми розійшлися з нею і я став ще сильніше пити, а в 2008 знову сів у в’язницю на 4,5 року.
 
-Як ногу втратив?
 
-Аттт … .памарозіл (часом Віталік насилу вимовляє деякі слова – крім того, що у нього немає ноги, у нього стався півроку тому інсульт).
Сам я з Вишневого. Поки сидів, родичі забрали будинок і я звільнився прямо на вулицю. Бомжем став.
Взимку, щоб не замерзнути, напився сильно. Вибило мене на лавці, так і відморозив.
 
-Документи залишилися?
 
-Я їх втратив давно, вже й не пам’ятаю як …
 
-Родственнікі є?
 
-Все давно там (показує на підлогу). Мати, сестра, батько.
 
-Зрозуміло. Що далі думаєш робити?
 
– (довга пауза, видно, як розмірковує). Нуль, (показує пальцями) не знаю …
 
– Вибратися з цього глухого кута хочеш?
 
-Як?
 
-Гарне питання. Тобі потрібно пройти реабілітацію. Поїхати в спеціальний центр, де тебе навчать правильно дивитися на речі.
Розкажуть, як насправді влаштований світ. Згодом, відновишся, зможеш бути корисним суспільству, іншим людям допомагати…
Поїдеш?
 
-Поїду…
 
-Але там не можна пити, курити, матюгатися
 
-Все одно. Аби звідси виїхати. Я тут уже вісім місяців. Гірше, ніж у в’язниці.
 
-А чим гірше?
 
– У в’язниці рух був якийсь… Адреналін. А тут білі стіни, дах їде. На вулицю навіть не можу вийти.
Милиць навіть немає…
 
-Ну ок. Наступного тижня почнемо процес відновлення документів.”
 
(позавчора подали в поліцію заяву про втрату паспорта Віталіка, попереду ще багато роботи із ним, але все буде залежати від його рішучого бажання видертися із ями, куди його загнало життя)
 
дякуємо за фото Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Баранович Михайло Михайлович

помощь бездомным
«- Звуть мене Михайло Миколайович. Прізвіще моє Баранович. Народився я в 1954 році 30 травня в селі Бабин-Середній Калушського району Івано-Франківської області.
 
С 1982 по 2008 роки служив у Збройних Силах. Спочатку артилерістом, закінчував вже в танкових військах. Танкистом не був, але керував ротою матобєспєчєнія в танковом полку в городє Виборгє.
 
Жінки у мене не було. Жив та живу з батьками. Вони в мене були лікарями. Мати терапевт, батько все життя на скорій пропрацював.
 
Все життя працювали лікарями, а зараз самі в лікарні опинились на старості лєт. Коли виїхав до Київа, їх в лікарні залишив.
 
-Шо з ними?
 
-Простудились та вичухатись не можуть. Старенькі бо…
 
С 2008 року працював мєханіком, комбайнером, тракторістом…
 
-А в Києві як опинились? Що робите тут?
 
-Прийшла мені повістка, що потрібно пройти медогляд в Києві, наче якуйсь добавку до пенсії дадуть, маю інвалідність, загальне захворювання.
(коли ставлять “загальне захворювання” це означає психо-неврологічне захворювання)
 
-І що трапилось?
 
-Випив трохи на вокзалі, побили мене крєпко, все відібрали – гроші, телефон, документи, інші речі
Не знаю, що робити, другий місяць поневіряюсь по Києву. Пробував на поїзд проситись – провідники без грошей та документів не пустили. Телефонні номери не пам’ятаю. Може і помру в цьому Києві…
 
-Посадимо наступного тижня вас на маршрутку, дамо трохи грошей, щоб могли звідти до свого села добратись.
 
-Допоможіть будь ласка, буду Бога благодарити за вас до кінця життя!»
 
Минулого тижня відправили Михайла Миколайовича до Івано-Франківська.
Дякуємо за фото Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Агаджанов Сергій Артюшовіч

допомога бомжу

«Мене звати Агаджанов Сергій Артюшовіч. 60 років мені.

На вулиці живу з 2012 року. На Оболоні у мене живуть рідні брат і сестра. Брат на 5 років за мене молодший, сестра на 13 років за мене молодший.

Спочатку помер батько, батько у мене військовий був, непогано жили … Потім померла мати. Батько помер в 85-му році від інсульту в лікарні, а мати померла вдома в 92-му році.

Була у нас трикімнатна квартира на Оболоні і мама хотіла її розміняти, на 1 + 2, але не встигла, саркома у неї була.

Коли мама померла, не зміг я вдома залишатися, зійшовся з жінкою і пішов до неї жити.
Разом прожили 20 років. Потім роботу втратив і вона мене виставила на вулицю. Працював водієм все життя, але пив весь час. А хто з водіїв не п’є?

Після того, як став бомжем втратив документи. Сестра з братом давно переоформили квартиру на себе, мене не пускають.
Помру на вулиці … »

P.S.
Подали вже з ним заяву на відновлення паспорта.

Кисилевський Олександр Миколайович

помощь бездомным

Для тих, кому зранку своє життя не подобається, тримайте порівняння:

“Звуть мене Кисилевський Олександр Миколайович

Народився я в Києві і все дитинство прожив на Подолі, біля Кінної міліції.

Садок, школа, армія…

Служив у радянській армії в танкових військах біля Владивостока.
Городок Ханка називався – половина росіян, половина китайців.

Після армії відразу одружився, працював в Броварах сучкорубом, добре заробляв.
Мужики, з якими працював, міцно пили. Ну і я тоді почав пити…

Після цього вже нічого хорошого в житті не бачив.

Коли фірма закрилася, влаштувався в Академстрой на склад працювати, але через горілку не зміг довго втриматися там.

Після працював шевцем, приймальником тари …

8 років тому померли мати і батько.
Єдиний брат, коли я був п’яний підсунув на підпис документи на продаж квартири.

Так я став бездомним.

Брат сам через рік помер і мене на вулиці залишив …

У 2014 році я зламав шийку стегна, став насилу пересуватися, тоді вже майже не пив. Остогидло мені…

У 2018 стався інсульт, з тих пір пересуваюся в інвалідному візку.
Пробував пенсію по інвалідності оформити, не вийшло …
Тупик в житті повний, думаю, як повіситися.”

За фото дякуємо Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)