Сергій

помощь бомжу
«Мене звати Жарий Сергій Васильович, 1987, бездомний.
 
Батьків у мене рано не стало. Виріс в інтернаті. Березне, Чернігівської області.
 
Ось, без ніг залишився.
 
6-го січня вирішив погуляти. Зайшов до одних, ляснув стаканчик. Потім до інших.
 
Прокинувся вранці на вулиці, а ноги вже, як деревинки. Покликав на допомогу, викликали мені швидку і в лікарні 15-го січня ампутували.
 
Є дві сестри у мене, де вони не знаю. Коли в інтернаті вчився, вони у в’язниці сиділи. Зараз вже звільнилися напевно, але де вони не знаю.
 
Працювати будівельником вже не зможу, але хочу якось самостійно на життя заробляти. Жебракувати в переходах, на вокзалах не хочу… »
 
Зараз Сергій знаходиться в притулку на Лісовому масиві, у нього вже є паспорт, оформлена інвалідність, є направлення на протезний завод, потім його готові взяти в центр профперіоріентаціі інвалідів в Лютеже.
 
Може, є у кого час і бажання допомогти Сергію відновитися в житті – повозити його по соціальним закладам, допомогти оформити всі папери?
 
У нас в притулках зараз 14 осіб і три працівника, один з яких у відпустці і ми просто не встигаємо всім допомагати.
 
За фото дякуємо Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Дякуємо Oleksandr Antonyuk

  Дякуємо Oleksandr Antonyuk за дозвіл для наших притулків роздрукувати чудові картини
“Крок назовні”:
та “Дерево Життя”:

 
Одна з цінностей нашої організації – сімейна атмосфера, тому страраємось створити для наших друзів домівку не тільки в моральному плані, а й матеріальному – хочемо, щоб в наших притулках було затишно.
 
Ці картини дуже символічні для нас!
 
Кожному з наших підопічних доводиться зробити “Крок назовні” – з будиночка свого хибного світогляду, який привів людину до страшних проблем.
 
Та кожен може мати “Нове Життя”, якщо схоче відновити відносини із Богом.

Любов Олександрівна

помощь бездомному
“Мене звуть Кадацька Любов Олександрівна, 03.12.1954 гр., Бездомна.
 
Народилася під Запоріжжям, потім переїхала в Запоріжжя. Закінчила школу, працювала на кордовому заводі, вийшла заміж, народила двох дітей.
 
Чоловік потім помер, ниркова недостатність.
Після цього розсварилися з дочкою, вона вважала, що це я винна в смерті батька.
 
Потім в суді працювала секретарем. У суді недовго протрималася – близько трьох років. Випивати від цього всього почала.
 
Довелося на базар йти торгувати.
 
Квартиру відібрали, за неї потрібно було 5 років відпрацювати, а у мене стаж був всього 3 роки.
 
За гроші, що отримувала на базарі, житло не могла орендувати. Довелося переїхати в село, найматися по людям працювати, щоб житло було.
 
Так і працювала 20 років по селах.
 
У минулому році син помер від раку.
 
У мене ноги відмовили. Потрапила в лікарню.
 
Після лікарні виявилася не потрібна хазяїну.
У нього городи, теплиці … тільки працюй і працюй … а я… я ледве ходжу.
 
Дочка, забезпечена, магазин свій в Запоріжжі має. Але з тієї сварки спілкуватися не хоче. Каже: матері немає у мене, померла.
 
Що робити далі – не знаю, нікому не потрібна … »
 
зараз Людмила знаходиться в нашому притулку.
 
дякуємо Право на захист, що сприяєте Людмилі у відновленні документів!
 
дякуємо Александр Чекменев (Alexander Chekmenev) за фото!

Просто Ігор…

бомжу киев

 

Ледве пересувається, бо, за його словами, нога була зламана в декількох місцях.

По батькові не пам’ятає, прізвище теж не пам’ятає. Рік народження теж не пам’ятає.

Схоже, затримка розумового розвитку.

Підібрала його на Оболоні небайдужа людина і привезла до нас.

Помили, переодягнули, дали виспатися.

Через пару днів Ігор згадав свою адресу.

Привезли за адресою – там сім’я: брат Ігоря, дружина брата і троє діточок від 3 до 9 років.

Брат і дружина кажуть, що Ігор постійно сам йде з дому, бродить десь. Не знають, що з ним робити.

Ігор каже, виганяють його з дому, не дають навіть переночувати.

Пояснили брату і дружині, що якщо ще раз виженуть, прийдемо з поліцією. Начебто, зрозуміли.

Разом із Денис Горбань

за фото дякуємо Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Юрій Веніамінович

бездомные киев

Юрій Веніамінович, 67 років.

Є двоє синів.

Є квартира, в якій живе старший син-алкоголік. 
Син відноситься до батька так, що Юрій не хоче, та й не може жити вдома.

Тому останні кілька років живе на вулиці.

Молодшому синові теж не потрібен.

Зате потрібен колишній дружині молодшого сина, яка знайшла його на вулиці та привезла до нас в притулок.

Підшукали йому притулок в Полтавській області, де він зможе постійно знаходитися.

Дякуємо за фото Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Ми щиро дякуємо Brot für die Welt за підтримку  бездомних похилого віку та бездомних людей з інвалідністю в Україні.

Також величезне спасибі Місійному Союзу Євангелічних Громад України за тепле партнерство, завдяки якому люди з різних країн стають ближче та багато людей отримують шанс змінити життя на краще!

Похована доля

Трохи більше із життя Людмили, яку привезли до нас у повному відчаї із психоневрологічного диспансеру…

Дякуємо Любовь Сидоренко (Lybov Sidorenko) за те, що допомогли відшукати її родичів.

Слава Богу, син почав спілкуватися та підтримувати її.

Наразі Людмила проживає в одному із наших притулків та не зважаючи на те, що після інсульту у неї одна рука не працює, з любов’ю доглядає за однією із наших бабусь.

Іде процес відновлення її документів (дякуємо Право на захист , що взялися за цю справу).

Сподіваємось, що у Людмили із часом все стане добре.

Лідія Марківна, 72 роки.

помощь бомжу Киев

«Сама я з дитячого будинку.

Мама померла рано, я залишилася з батьком, Його звали Марко Антонович.

Потім батька посадили в тюрму…
Він воював, на фронті поранили.
Поранили свої. Посварився з однією людиною і той в бою його підстрелив.

Коли батько повернувся зі шпиталю, того чоловіка вже не було.

А потім, після війни, батько його випадково зустрів в Яготині. Ну і вбив відразу.

Батька, звичайно, посадили.

Але потім помилували. Тому що з’ясувалося – людина, яку вбив батько, була ворогом народу.

Приїхав він до мене в дитбудинок, але мене не віддали.
Він скоро після цього помер.

Після дитбудинку я ніде не вчилася, безладною зовсім була.
Намагалася вступити до Львівського технікуму електроніки, але не вийшло.

У в’язниці, слава Богу, не сиділа.

Працювала спочатку в танковому училищі. Засунула мене туди моя подружка з дитбудинку.

Потім де я тільки не працювала … В основному, в торгівлі, продавщицею на базарі.

Останнім часом, коли вже вийшла на пенсію, працювала в туалеті і мила м’ясний цех на базарі.

В один прекрасний день в туалет прийшли молоді люди і після них залишилися голки від шприців.
Потім прийшли ще раз і я зробила їм зауваження: люди після вас в туалет ходять, можуть наколотися …

Через кілька днів за ними на базар приїхала міліція і коли їх забирали, хтось на мене рукою показав – мовляв, вона викликала міліцію.

В той день ввечері пішла додому і не пам’ятаю, що сталося …
Прокинулась вже в лікарні. Виявилися зламані ноги, пошкоджено плече … Що сталося, не знаю.
Може, машина збила.

Після цього випадку з трудом ходжу. Жити ніде.

Є син, Славка. Хворіє сильно. Випадіння прямої кишки у нього.
Через це дружина з ним розлучилася, з дому вигнала. Ну, він і пити почав. Де зараз живе не знаю …

Допоможіть влаштуватися десь, не хочу здохнути на вулиці (плаче) … »

Фото Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Женя Витичак

бомжи Киев

«Мене звати Витичак Євген Леонідович, 1976 року народження.

Народився я в Велико-Михайлівському районі Одеської області, в смт Цебіково.

Був брат. Помер в 21 рік. Був батько. Помер після брата через пару років.
Мати в Луганській області з вітчимом. Після того, як війна почалася, зв’язок з ними втратив. Живі або не живі – не знаю.

Після смерті брата я почав випивати. 23 мені було тоді.
Став їздити по заробітках по всій Україні.
В одному місті поживу, попрацюю, потім набридне – їжу в інше місто.

П’ять років тому потрапив до Києва. Поки працював, знімав хостел. Коли гроші закінчувалися, збирав пляшки, залізо, папір, пластик всякий. На приймання здавав. Спав, де доведеться, під балконами.

Один раз напився так, що заснув на морозі, потрапив до лікарні. Відрізали мені одну ногу, а на іншій нозі пальці відрізали.

Півтора роки пролежав у лікарні, купу крапельниць мені ставили, уколів всяких.
У лікарні я ще більше став пити. Виходу не бачив.
Нап’юся, мене виженуть з лікарні, швидка потім привозить. Був такий місяць, коли мене до 20-ти разів виганяли і привозили.

Віруючі до мене в лікарню приходили. Рік постійно пропонували мені в реабілітаційний центр поїхати, я все відмовлявся. Наслухався від сусідів по палаті: завезуть невідомо куди, й не виберешся потім … Дурень був, потрібно було їхати. Не поїхав і зараз ще проблеми зі спиною маю, болить страшно.

Сподіваюся, допоможуть мені відновити документи, зроблять інвалідність, на роботу допоможуть влаштуватися.
Може, сім’я коли-небудь буде … Одружуються ж інваліди теж … »

Зараз Женя перебуває в притулку, йде процес відновлення йому документів.

За фото дякую Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

Авто

помощь бомжам Киев

Щиро дякуємо всім, хто долучився до збору коштів на автомобіль!

Нарешті придбали.

Для нас це не розкіш, а необхідний інструмент для спасіння людей.

Дякуємо вам за ваші відкриті серця до потреб бездомних похилого віку та бездомних інвалідів.

Нехай Бог вас рясно поблагословить.