Осадча Людмила Анатоліївна

«… мені сказали, що серед живих я не числюся, що мене поховали і навіть пам’ятник поставили на якомусь цвинтарі …, потрібно через суд доводити, що я жива …»

Фото Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)

«Я, Осадча Людмила Анатоліївна (дівоче прізвище Сквирська) народилася 8 січня 1968 року в Луганській області, Краснолуцького району, селище Кришталевий.

У 1975 році ми з батьками та братом переїхали до бабусі в Черкаську область, Звенигородський район, село Козацьке де і пішла в перший клас і закінчила школу.

У 1985 році померла моя мама, через рік батько і бабуся.

У 1994 році я поїхала в Москву на роботу, в село де я жила, не повернулася. Поїхала в місто Ватутіне Черкаської області. Там вчилася на перукаря і працювала там деякий час потім вчилася на продавця і працювала в магазині «Аліна».

У 2000 році я познайомилася з майбутнім чоловіком і ми поїхали з ним в місто Київ до нього, де у нього і жили. У 2002 році у нас з ним народився старший син Михайло, в 2003 році народився другий син Антон.

Я в магазині працювала, потім в’язала на замовлення, стригла людей, була нянькою. Чоловік працювати не любив, бився часто, виганяв з дому, а потім і зовсім вигнав.

Виявляється, йому потрібна була не я, а гроші які він думав отримувати на дітей.

Так я опинилася на вулиці без грошей і житла. Діти залишилися з ним — не брати ж мені їх з собою на вулицю.

Потім випивати почала, намагалася влаштуватися десь, пішла працювати в Димер на квіткову фабрику в теплицю.

Чоловік не пускав мене до дітей, не давав бачитися з ними, оббрехав мене перед усіма, що я погана мати.

У 2006 році у мене стався інсульт і мене виходив один чоловік. С тих пір у мене не працює одна рука.

Він забрав до себе і ми прожили з ним 13 років в неофіційному шлюбі по вулиці Ольжича.

18 листопада 2018 року він помер і мене вигнала на вулицю його сестра, і знову я на вулиці опинилася, поки не звернулася в міліцію за допомогою, щоб допомогли мені з документами (паспорт у мене вкрали кілька років тому).

Там мені сказали, що серед живих я не числюся що мене поховали і навіть пам’ятник поставили на якомусь цвинтарі. Виявилося, що з моїм паспортом загинула в аварії якась жінка і її впізнали, як мене.

Зараз мене хоче забрати до себе в Луганськ брат, але паспорта немає, потрібно через суд доводити, що я жива.

Зараз перебуваю в притулку Будинок Милосердя, куди потрапила з лікарні на Фрунзе 103″

Допомога іноземцю

За його словами, Ашот в липні приїхав на Україну, в Херсон на заробітки, але 24 грудня у нього вкрали сумку…

Читати далі →

Сьогодні відвідали військову базу, де служать наші побратими. У мирний час(відносно мирний, бо горе-сусіди напали ще в 2014) співпрацювали в…

Читати далі →

Осадча Людмила Анатоліївна

Інші новини

Допомога іноземцю

Балабанська Марія Василівна, 1930 р.н.

Пр. 22:6: "Навчай молодь, який шлях їй обирати, тоді і в старості вона не зіб’ється з путі."

Надія Володимірівна

Пономарьов Геннадій Павлович

Тамара Іванівна Ситнік

Безсмертний Степан Васильович, 50 років.

Членство в FEANTSA

Дякуємо Oleksandr Antonyuk

Чергова перемога!

Радіємо за Миколу, вже місяць працює!

Долучитися до нас