Фрустрація.

Вона приходить до нас, в таких ситуаціях: хтось наполегливо дзвонить раз за разом, переконливо розповідає, що людина в небезпеці, ми готуємо все для її прийняття, надання екстреної допомоги, приїжджаємо, а нас не чекають. Більше того, просять залишити в спокої!

Два постріли в один день і обидва холості.

Дзвінок № 1: в гаражах біля Інституту хімії живе 42-річна Наташа, у якої гниють ноги. Допоможіть!!!

Результат: хоровод довкола інституту в пошуках не увінчалися б успіхом, якби не казковий песик, який чарівним чином вказав нам шлях понад крутим схилом в непролазних хащах. На тому дворику лише перешіптування за зачиненими дверима одного з гаражів видали присутність людей, але вийти ніхто так і не захотів.

Дзвінок № 2: метро Харківська; старесенька німа бабуся з паралізованого рукою побирається. Заберіть, будь ласка!

Результат: зкукожена, квола бабуся вмить змінила свою поведінку, ледь побачила направлений на неї об’єктив. До нашого жвавого діалогу з нею долучилось ще дві людини з протилежних «таборів». Деталі подій описувати зайве. А от те, що вдалось взнати від бабусі, будь ласка:

— це її робота;

— їй такий спосіб життя до вподоби (щиро по-доброму розсміялася, коли говорила);

— допомоги вона не потребує, оскільки це її свідомої вибір з дитинства.

Ми не та організація, яка відловлює бездомних, але ми готові кинути всі зусилля на допомогу тій людині, яка реально потребує допомоги. Ми поважаємо вибір людини, навіть якщо незгодні з ним.

І, як підсумок, для ефективної, налагодженої співпраці «добровільний волонтер-команда ДМ Київ» нагадуємо пост із найважливішою для того інформацією: http://hom.kiev.ua/news/3647.

Давайте разом творити добро так, щоб байка «Лебідь, щука і рак» була для нас лише байкою!