Одна із тисяч історій.

Сестра Нектарія та пані Зоряна дуже завзято, натхненно та наполегливо клопотались, щоб на вулиці ночувало на одну людину менше. Тож з кінця червня знаходився в нашому притулку Рогулько Володимир Петрович 1950 року народження, який жив на вулиці з 2015. Його історія не із жалісливих, він не вдавався в сльозливі подробиці але й на «незручні» питання відповідав чесно та відкрито. Наша мета не порпатись в «брудному одязі», але допомагати тим, хто потрапив у таку халепу, як життя на вулиці. Ось добра частина інтерв’ю з ним.
— Ви прожили таке складне життя! Чи є щось, про що Ви жалкуєте?
— Та ні, нема про що жалкувати! Я вважаю, що все що було, то мохом поросло.
— Чи були такі рішення у житті, які Ви готові визнати помилковими?
— Майже кожна людина, озираючись назад, знайде такі рішення. Я втратив перше кохання в 16 років. Досі докоряю собі… Був би характер іншим, все пішло б інакше. А так, обоє плюнули на все і пішли на принципи. А я за життя переконався — як тільки йдеш на принцип — все! Нічого не вийде! Завжди потрібен діалог щоб знаходити взаємопорозуміння та компроміси — не може жити людина в вакуумі.
— Коли у Вас востаннє були стосунки за якими сумуєте?
— Вже давно все скасувалось, давно не було нічого хорошого. Та вже й бути не може. Я самотній. Змирився з цим. Наче по воді пливу — вода повільно і я з нею.
— Чи очікуєте ви позитивних змін в житті?
— Я майже впевнений що вони от-от прийдуть! Ну не може бути в житті один негатив! Я вже бачу проблески.
— Коли Ви зрозуміли, що час щось змінювати?
— З 8 років я жив з бабусею (коли мені було 6, розвалилась сім’я, а у 8 померла мама). В 14 я вперше сів за крадіжку. Бабуся все терпіла, я це розумів і від того ставало боляче. Але 6 років назад, коли я вкотре сидів, вона померла і все відразу стало на свої місця. Я раптом усвідомив кого втратив і заради чого були і вся гордість, і принципи… Я втратив єдину рідну людину…Тоді й зрозумів, що так жити більше не можу. Навіть на квартиру бабусі не претендував, коли дядя її на себе оформляв.
— Чого ви чекаєте від Дому Милосердя?
— Що завдяки цій організації нарешті втіляться хороші зміни в моєму житті. В будь-якому разі, я цього дуже хочу, вірю і молюсь.

В минулому місяці хороші зміни трапились з Володимиром та ще двома підопічними ГО «ДМ Київ» — ми оформили їх на постійне місце проживання в «Ясногородку», враження про яку раніше описували.
Зайве вкотре писати про особливу категорію людей, заради яких ми працюємо. Тож підтримка матеріальна, фінансова, духовна потрібні завжди.

Переходь на вкладку «Допомогти» аби фінансами підтримати служіння  бездомним.