Дємєнтьєв Ігор Віталійович

З вулиці Драйзера спільно з волонтерами забрали до притулку  Дємєнтьєва Ігоря Віталійовича 1965 року народження. Його історія не виділяється з-поміж інших, проте Ігор Віталійович її чесно розказав:

Народився і все дитинство прожив в Києві на Печерську, вчився в 94 школі. Потім почав працювати і навчатись вже у вечірній школі. Прийшов час, призвали в армію. Служив в Кабулі, Афганістан 1983 – 1985 роки. Повернувся додому і знову працював на тому ж заводі автослюсарем. Одружився, родили двоє хлопчиків. Але складні 90-ті не дали нам шансів. Розлучились, та ще й відпрацював рік на поселенні бо, ніби, аліментів не платив.

Після звільнення працював вантажником на ринку, жив з мамою на тому ж Печерську. А коли мама в 2012 році померла, почав потроху пиячити. Одного дня «веселий» йшов додому, мужик на вулиці запропонував «добавити». Розговорились. Той випитав, що живу сам, що квартира двокімнатна… після другої чарки він мені каже: «Пішли квартиру дивитись!», а я, як чумний, роби все, що він мені казав! Сказав заяву написати, я написав, документи віддав. І вивіз мене аж за Мукачево. Мабуть, думав, що я пропаду. Знайшовся дальнобійник, який мене довіз в Київ.

І так я з 2018 року влітку – на лавці ночую, зимою — в під’їздах – головне не лягати раніше півночі і прокинутись, з першим ліфтом.

Дітей не шукаю – я для них дядя Ігор. Та й що я їм можу дати?!

Інші історії