Вашій увазі, найщиріше і найцікавіше інтерв’ю за за останній місяць. Навмисне залишено без змін деякі слова з характерним говором. І так, дослівно, історія Іщенка Дмитра!😃
— Дім, розкажи про себе та про те, як ти втратив житло.
— Народився я в 1972 році в Шепетівці Хмельницької області. Вивчався у школі, у Вітебську поступив у медично-лікувальний коледж, але покинув, поїхав закордон. 12 років працював в Португалії, повернувся і вже збирався до Польщі. Ми через це з мамою конфліктували: вона сказала, що вона мені не потрібна, що я не хочу її доглядати… Але кажу — є сестра, нехай вона трохи погляне, а я коштів підзароблю. Мама сказала, що її нічого від мене не треба і, перед виїздом, виписали мене. За 4 місяці до мого повернення, мама померла. Коли я приїхав додому, то сестра сказала, що мама перед смертью повністю змінила заповіт і все лишила їй. Тому я тут почав їздити, щоб якусь нормальну роботу знайти. Працював під Каневом на фабриці «Наша Ряба», потім перейшов у охоронну фірму «Мега-Ладон». З часом вона розвалилась. Я пішов у пункт приймання вторсировини, пресував ПЕТ-пляшки у тюки по 60-65 кг. Мої були всі нічні зміни. А ночі з невеликим морозом 7-8 градусів. Цех не опалювався, плюс, залізобетонна підлога і стоїш на одному місці одною ногою, фактично: ліва нога прикута, права — півметра туди, півметра сюди. А я працював у кросівках на тонкій підошві. Так, буквально за пару змін помітив, що ноги почали червоніти. За тиждень побачив негативні зрушення, а через три тижні у швидкій сказали, що потрібна моментальна ампутація: лівої стопи повністю, а на правій — півтори пальця. Через то ноги поопухали. Іноді на четвереньках по кімнаті пересуваюся.
— Діма, зловживав?
— Скажу відверто, так! Коли це зі мною сталось, да, вечорами на нервах трохи вживав. Але коли в охоронній фірмі працював всі дивувались, чому я не п’ю! А я казав: «Хлопці! Я не хочу! Я заробляю непогані гроші, у мене якийсь стимул є, збираю копійку! Мені то не треба!» Хотів ще поїхати в Ізраїль на заробітки, аби не оце все! Відповідно, перебуваючи в такому стані (третій рік нога не може загорітися) інколи здавали нерви. Зараз вже не ті умови, не те оточення! Вирішив поміняти життя. Ви мені в тому допоможете і підтримаєте! З Божою поміччю…
— Знаємо що у тебе є цікава історія, пов’язана з освітою, розкажи!
— Коли в 2012 році приїхав з-за кордону, мати пилила: «От, освіти не маєш… освіти не маєш… і вже такий сі старий…» Кажу: «Добре!» Назло всім, щоб не дорікали, пішов, здав екзамени, поступив на безкоштовно форму навчання. 2,5 роки і маю диплом з Шепетівського сільськогосподарського технікуму.
— Ким ти працював?
— Я — різноробочий, багато чого вмію, дома всі ремонти робив. На зараз, мені вже будова буде закрита, у зв’язку з цими ногами. Єдине — це надія, що з часом вдасться зробити групу інвалідності. Знаю, що в Києві є спеціалізовані фірми, які працевлаштовують інвалідів з гуртожитком. Мені потрібно повертатися соціальне середовище соціально реабілітуватися, як дасть Бог поправити здоров’я, щоб хоч з моїми руками нічого гіршого не було, бо як згублю руки, то це вже зашморг на шию і навіщо тоді жити?!
