Матієнко Коля. Йому майже 46.
Чи випадковість, що він потрапив в притулок Дому Милосердя в цього особливого тижня?!
Його життя нічим особливим не вирізняється. Розказав нам, що народився народився другим в багатодітній сім’ї в Вінниці. В 19 пішов з рідної домівки будувати власну сім’ю. Не вийшло ні з першого разу, ні з другого, а ні з третього. Має двох діток, живих батьків, з якими до втрати телефону регулярно спілкувався. Весь час працював кравцем – шив чохли до телефонів, білизну, обшивав меблі, салони авто. Мав свій невеличкий бізнес. Кризи одна за одною з’їли його, наче міль кожуха. Приїхав в Київ на будівництво. То там, то сям. А потім влаштувався вантажником на базарі. Випивка «для зігріву» не допомогла вберегти ноги. Пальці відрізали ще в минулому році. За спиною дві спроби виправити долю в реабілітаційних центрах. Можливо третя стане успішною?! Ми плекаємо лише надію, бо вплинути на вибір людини не можемо. В притулку його тепло зустрів Афанасьєв Саша. Виявилось, що колись вони були «сусідами». Від такої зустрічі тепло на душі.
Але морозний холод пронизав душу від розповіді Миколи. Страшніше за лютий мороз — холодні серця людей. Розказав, як його ледь не спалили після пограбування; як знаходять бездомних людей і якими жорстокими бувають підлітки. Відсутність житла та документів фактично ізолюють людину від безпечних умов, позбавляють можливостей, світлих перспектив . А карантин створює все більшу прірву між мрією та реальністю. В Києві проживає близько 3 мільйонів людей. Бездомних за різними даними по-різному. Візьмемо середнє – 20 тисяч. Принципи демократії чи принципи Християнства? Хто повинен взяти відповідальність? Кожен для себе знає відповідь. Але ж суть не в полеміці чи дискусіях, а в реальній допомозі бездомним, в конструктивних, цілеспрямованих діях, об’єднаних зусиллях!
Хтось сіє, хтось поливає, а хтось жне! Ниви побіліли — роботи вистачить кожному, чиє серце відкрите!