Народився в Маріуполі в багатодітній родині.
Прожив 24 роки в росії, в 2015 депортували.
Розлучений. В Маріуполі має двох дітей: Микиту і Романа. Після 24.02.22 зв’язок з ними обірвався. Як зрозуміли і до цього він не був сталим.
Жив і працював багато де. Писати про це немає сенсу.
До столиці потрапив в дивний спосіб. В 2020 працював завідувачем підсобного господарства без офіційного працевлаштування в Чернігівській області у громадянина Туреччини. Там же жив і співмешкав з дівчиною. Часто сварилися. Одного разу посварилися сильно і Віталій напився, та на таксі поїхав до Києва. Це було три роки тому. Заночував на лавці, за ніч зникли всі документи, гаманець і телефон.
На Чернігівщину не повернувся. Далі працював теж не офіційно двірником на м. Дружби Народів. Почав погано ходити, потрапив до лікарні з сухою гангреною. Позбавився однієї ноги. Добрі лікарі посприяли оформленню в КМЦ комплексного обслуговування бездомних громадян, та Віталій туди не доїхав з першого разу. По незрозумілій причині жив на вулиці і банально закінчився термін дії путівки. Ще одна добра людина — волонтерка вболівала за його долю. Змогла заново дістати в лікарні втрачені Віталієм виписки і флюорографію.
Так потрапив до нас. Тиждень відлежався і почав діяти. Зараз ходить щодня до поліклініки, щоб підлікуватися. Ми ж працюємо над тим, аби з другої спроби він потрапив до державного закладу для бездомних громадян, і на вулицю більше не повернувся.