Волонтер із Чернігова довго консультувався з нами, і, зрештою, сам привіз в до нас Осіпову Ірину Петрівну. Ірина опинилась на вулиці через військові дії на Сході нашої країни. Понад 4 роки ночує, де ніч застане. Про себе вона розказала наступне:
Народилась 18 травня 1963 року в Луганську. Закінчила 10 класів. Здобула професію провідник дальнього стеження в Попаснянському училищі. Працюала за фахом на направленні Луганськ-Москва, Луганськ-Київ, Луганськ-Одеса. Потім одружилась, народила донечку Валентину. Продовжила їздити, але значно меншими маршрутами – водієм трамвая ІІІ класу в Луганську. Донька вийшла заміж і переїхала до чоловіка в Чернігівську область. Коли Луганськ почали бомбити я ще встигла виїхати останнім потягом Лисичанськ-Київ. Згадувати моторошно. Вся дорога була страшним сном! Звідти я поїхала по адресі де проживала донька, Ріпкинський район, селище Любеч. Але виявилось, що у неї своє життя і мама їй вже не треба. Куди ще їхати, не знала. Дісталась до Чернігова і там на вокзалі «оселилась».
Ірина дуже скромна паняночка (все, чого попросила – окуляри і гребінець 🙂 ), але можна почути й іскри гумору. Завдяки благодійній допомозі мережі магазинів Арена Сіті, ми змогли підібрати Ірині нове теплюще чудове взуття. Придбали окуляри. З гребінцем ще поки можна не поспішати 🙂