Останнє вільне місце в притулках Дома Милосердя Київ вже зайняте!
(це не назавжди, наші підопічні через деякий час переїзжають до інших притулків або у будинки для літніх людей).
Ледь живий і виснажений 71-річний дідусь приєднався до колективу мешканців. Розповів нам про себе, але деякі факти життя не може згадати – багато елементарних речей не пам’ятає, про болючі події розповідати йому складно. Чи вдасться нам взнати справжню історію, знайти його рідних, відновити послідовність подій його життя, невідомо. Але ми впевнені, що спільними зусиллями світла в його житті стане більше.
Микола Іванович розказав нам про себе:
Я, Пароконний Микола Іванович, народився в квітні 1949 року в Бердянську. В дитинстві батьки, тато Іван Артемович та мама Клавдія Архипівна, погано відносились до мене. В яку школу ходив, не пам’ятаю. Закінчив ПТУ на токаря. Не служив, бо мав ІІ групу інвалідності, тому комісували. Працював по спеціальності на заводі «Гідромаш» в рідному місті.
Маю ще брата і сестру в Бердянську, але не пам’ятаю як їх звати. Пам’ятаю, що вони відвернулись від мене, не вважають мене за родича.
В Київ мене привела надія знайти тут другу сім’ю, гарні стосунки, рідних людей, споріднену душу… Ця надія надихала мене 10 років назад, і досі не згасла».
Ми вже почали процес відновлення документів для Миколи Івановича, щоб направити його до державного будинку для престарілих, але як би було чудово, якби знайшлись рідні і прийняли його в родинне коло.