Павленко Алла Василівна

Звуть мене Петренко Алла Василівна.  8 вересня 1961 року народилась в районному центрі Петрове Кіровоградської області. За часів Радянського Союзу працювала в банківській сфері. В 1997 році трапилось горе – я з дітьми отруїлась грибами. Мене врятували, а їх… ні.

Але життя йшло далі. З чоловіком розвелась. Переїхала в Кіровоград доглядати маму та вітчима, вони були інвалідами ІІ групи. І їх похоронила. Почала їздити в Київ на заробітки – доглядала стареньких людей. Не щастить мені в Києві – в 2013 році мене збила машина – перелом таза, ребер, лице розпанахало. Рік реабілітацію проходила А оце вже інша історія – працювала в ресторані на вул. Амосова. В лютому цього року йшла до хостелу, в сутінках не побачила бордюр. Спіткнулась, розтрощила стегнову кістку вище коліна. Два місяці пролежала в лікарні на Рейтарській і потім мене виписали, хоч я просилась ще побути. Кажу лікарю: «Куди  ж я піду?! Я ж на ногу стати не можу, костилів не маю і рідних, щоб допомогли, нема». А він мені: «На можна більше». Два дні безпомічно просиділа на лавці. Комусь знадобився мій пакет, тільки навіщо – там, окрім одягу і медичної виписки з лікарні, нічого цінного не було. Хлопчина допоміг, не пройшов повз. Взагалі, добрих людей в нашій країні багато — як би народу важко не жилось, але завжди знайдеться той, хто руку допомоги протягне. От і Вам дякую, що прийняли. Мені б розходитись, аби я на роботу знову могла влаштуватись, а там, як Бог дасть.

Незважаючи на крадіжку, на щастя, пакет з документами пані Алли не захватили, все є. В «Домі Милосердя» знайшлись милиці, щоб могла ходити. А в домашній атмосфері, як відомо, загоєння швидше проходить. Пані Алла доволі приємна, щира, простенька жіночка, таким людям допомагати хочеться ще більше. Зробимо це разом!

Інші історії