Стандартні бенефіціари Дому Милосердя — це люди похилого віку та люди з інвалідністю, що опинились у складних життєвих обставинах. І зазвичай видно, що опинилися вони в цих обставинах дууууууже давно. Але! Ось на порозі нашого притулку «Божий одуванчик» — чепурненька, охайна, тендітна паняночка. Дивлячись на її наївність і непристосованість до суворої реальності, мимоволі думається: «Слава Богу!»
Мене звуть Людмила Степанівна Успенська. Я народилася в 1943 році у Ржищеві. В 1973 році вийшла заміж за вдівця і переїхала в Київ. В 1976 році народився синочок. Коли чоловік помер, його син від першого шлюбу обманним шляхом виставив нас з сином з квартири, тому з 1998 року ми по квартирам. Мені вже так набридло — говорить схлипуючи. — Все життя, починаючи від школи, працювала, ще й після пенсії трохи. Я — ветеран праці! 40 років стажу! Працювала у військовій частині на вулиці Чкалова (нині Олеся Гончара) і в Київській міський дитячій клінічній лікарні # 1, і в Інституті біохімії ім. О.В. Палладіна. Та й Саша мій працював… поки його не закрили! — (і він таки дійсно працював, про це свідчить його трудова). — Він хороший! Він мене не ображав! Ніколи! — плаче…
Зі слів пані Вікторії, яка привезла Людмилу Степанівну, її син такий як і мама — наївний добряк, потрапив до лап махінаторів — в 2014-му році дав свої документи аби «виручити» знайомого. А тепер… на ньому десятки фірм і цілий шлейф порушень податкового законодавства! Втішних прогнозів не передбачається… Чи можна собі уявити цю перлинку на вулиці?! Ми щасливі що маємо змогу захистити і вберегти її від того і за це дякуємо волонтерці Лєні, а також Вікторії!