Я, Забувальська Галина Анатоліївна, народилась 1957 році в місті Петрозаводськ Корельської СРСР. Після закінчення школи працювала продавчинею. З чоловіком познайомились через листування — друг сім’ї дав адресу, сказав, що хлопець хороший, працьовитий. Цілий рік спілкувались лише листуваннями. В тих листах зародилось кохання. Закінчилось все тим, що він приїхав, зробив пропозицію руки і серця, та забрав мене з собою на Україну в Черкаську область. Ми прожили рахом 7 щасливих років, народили доньку Іванну. 25 років назад я раптово стала вдовою. Трапилось… лихо трапилось! Він працював лісником і призачисткі лісу його сосною вбило. Іванні тоді лише 2 рочки було. З свекрухою прожили ще 4 роки, але ж «невістка, як у горлі кістка», вона потроху виживала мене, аж поки я не зважилась переїхати працювати на прийомі склотари в Бориспіль. Там познайомилась з Миколою Шубіним і щ ним прожила 14 років. З часом почали ипивати, чого гріха таїти?! Але й мали біля будиночку ділянку землі, доглядали за нею разом. 1 травня цього року він помер від пневмонії. І в червні мене вигнали на вулицю.
Добрі люди привезли мене в Дім Милосердя, слава Богу.
У мене є всі документи. Але нема за що поїхати по місцю приписки, щоб оформити пенсію.
А далі б роботу знайти, щоб самій житло знімати.
