Шулик Вікторія Володимирівна

«Мене звати Шулик Вікторія Володимирівна. 1962 року народження.

В кінці 90-х важко було, продали квартиру з дочкою квартиру в Києві і переїхали в Житомирську область, будинок там собі купили. Ремонт зробили. Оформили повністю на дочку.

Думала я тоді: хто його знає, скільки мені залишилося? А так будинок дочці відразу дістанеться без бюрократичної тяганини.

Один раз подзвонила мені стара знайома з під Києва, у якій я колись працювала і каже мені: приїдь будь ласка, на пару тижнів допоможи – маленька дитина, а тут консервації стільки, по дому купа роботи – зашиваюся …

Ну я і питаю у дочки: доця, що робити? Вона каже: їдь, мама, я сама тут справлюся.

У селі роботи немає, а там хоч якусь копійку можна було заробити …

Я і поїхала. Працювала там довше.

Жила у знайомої, їй по господарству допомагала і двірником в школу влаштувалася. Постійно висилала доньці гроші.

А вона в цей час, познайомилася з чоловіком якимось, стала з ним жити і він підмовив її продати будинок.

І вона його продала. Без мого дозволу, без відома.

Були потім обіцянки: мама все буде нормально, будемо разом жити. А коли я повернулася в село, співмешканець сказав: ти з нами жити не будеш …

Я тоді була ще здорова жінка, але йти мені було нікуди …

Зійшлася в Києві з одним чоловіком, жила з ним чотири з половиною роки. Знущався наді мною як хотів … Те, що я зараз не бачу – результат його роботи. Праве око він мені носком ноги вибив.

Потім і лівий втратила від побоїв. Пив він сильно. Я не пила. Я звичайна, нормальна людина, розумію, що для цього є певні дні – свята там різні, дати. Тим більше, що у мене медична освіта, я розумію, яка шкода від алкоголю. А ось він пив і друзі до нього постійно приходили.

Після того, як я повністю осліпла, вивів він мене на Теремках і посадив на лавочці.

Сім місяців я там просиділа. Люди звикли до мене, носили їжу, але жила я на лавці, двох кроків не могла зробити від неї. Так сім місяців прожила.

Потім, одного дня, якась неадекватна людина, може наркоман, схопив мене за волосся, кричав: чого ти тут сидиш? Жбурнув мене на бетонний парапет і я ногою сильно вдарилася. Нога гнити потім почала.

Забрала мене швидка, прооперували, а коли час виписки прийшов, лікарі домовилися, щоб мене тимчасово помістили в іншу лікарню, оскільки я колишній медпрацівник.

Зараз мене і з цієї лікарні виписали. Документів немає. Сліпа повністю. Що робити далі, не знаю … »

Фото від Чекменьов Олександр