Лідія Марківна, 72 роки.

Потім батька посадили в тюрму…
Він воював, на фронті поранили.
Поранили свої. Посварився з однією людиною і той в бою його підстрелив.

Коли батько повернувся зі шпиталю, того чоловіка вже не було.

А потім, після війни, батько його випадково зустрів в Яготині. Ну і вбив відразу.

Батька, звичайно, посадили.

Але потім помилували. Тому що з’ясувалося – людина, яку вбив батько, була ворогом народу.

Приїхав він до мене в дитбудинок, але мене не віддали.
Він скоро після цього помер.

Після дитбудинку я ніде не вчилася, безладною зовсім була.
Намагалася вступити до Львівського технікуму електроніки, але не вийшло.

У в’язниці, слава Богу, не сиділа.

Працювала спочатку в танковому училищі. Засунула мене туди моя подружка з дитбудинку.

Потім де я тільки не працювала … В основному, в торгівлі, продавщицею на базарі.

Останнім часом, коли вже вийшла на пенсію, працювала в туалеті і мила м’ясний цех на базарі.

В один прекрасний день в туалет прийшли молоді люди і після них залишилися голки від шприців.
Потім прийшли ще раз і я зробила їм зауваження: люди після вас в туалет ходять, можуть наколотися …

Через кілька днів за ними на базар приїхала міліція і коли їх забирали, хтось на мене рукою показав – мовляв, вона викликала міліцію.

В той день ввечері пішла додому і не пам’ятаю, що сталося …
Прокинулась вже в лікарні. Виявилися зламані ноги, пошкоджено плече … Що сталося, не знаю.
Може, машина збила.

Після цього випадку з трудом ходжу. Жити ніде.

Є син, Славка. Хворіє сильно. Випадіння прямої кишки у нього.
Через це дружина з ним розлучилася, з дому вигнала. Ну, він і пити почав. Де зараз живе не знаю …

Допоможіть влаштуватися десь, не хочу здохнути на вулиці (плаче) … »

Фото Александр Чекменев (Alexander Chekmenev)