Степаненко Ніна Андріївна, 69 років

«Народилася я в Стаханові, Луганської області.

Було у мене 3 брати і сестра. Батько помер, коли мені було 13 років.

Закінчила школу. Потім ПТУ на повара.

Відразу після ПТУ влаштувалася в дитячу міську лікарню на кухню працювати, там і пропрацювала 40 років.

Брати, сестра, коли виросли роз’їхалися хто куди, маму на мене залишили.

Мама хворіла довго, я доглядала за нею.

Заміжньою не була, ніхто не хотів брати мене – говорили «у тебе ж хвіст (мама)», дітей теж не було.

Зійшлася було з одним чоловіком, так він пив постійно, не працював, ну ми і розійшлися з ним.

Брати і сестра раз на рік приїжджали до мами, залишали трохи грошей і їхали назад, поки мама не померла. З тих пір зв’язок з ними загубився.

Потім війна почалася, я втекла від війни в Москву, до знайомої. Жила у неї, поки не приїхала дочка знайомої і не вигнала мене на вулицю.

На вулиці я поневірялася, поки не потрапила в християнський притулок для бездомних. Звідти мене відправили в Дім Милосердя Київ, щоб мені допомогли влаштуватися в будинок престарілих який-небудь.

Мій будинок в Стаханові розбомблений стоїть.»