Рибалов Микола Іванович народився в 1936 році в місті Мінусинськ (Росія).
Коли йому не було ще й трьох рочків, в автокатастрофі загинули батьки і його маленького віддали в інтернат.
Хлопчиськами тікали з інтернату в найближчий ліс, бродили по ньому, шукали всякі цікавинки. Один раз натрапили на ящик з боєприпасами (після війни того добра в лісах вистачало). Ящик, звичайно, розтягнули і стали використовувати в своїх хлоп’ячих цілях – хто куди.
Миколі не пощастило – у нього в руках вибухнула шашка, яку він не встиг відкинути. Так він позбувся чотирьох пальців на одній руці.
Після інтернату було хореографічне училище, робота в балеті. Але, тому що був маленького росту постійно відчував на собі глузування, тому довелося перекваліфікуватися на … тракторіста !!! Працював на тракторі довгі роки.
Потім була важка хвороба.
Як опинився в Києві не пам’ятає, знає тільки, що кілька років живе на вулиці.
Родичів немає. Документів немає.
Коли його знайшли в парку біля метро Святошин, він просив відправити його в будь-який притулок, де його не виженуть і буде дах над головою.
Люди, які його знали, попереджали, що Микола Іванович любить випити, але нам він пояснив, що п’є від безнадії і готовий кинути (дійсно кинув – поки був в Будинку Милосердя – говорив, що навіть бажання не було випити). Ми постаралися створити йому сімейну атмосферу на два тижні, поки він жив у нас і дали йому надію на краще життя.
У понеділок відправили його до притулку в Дружковку.
Разом із Евгений Полозюк, Александр Чекменев (Alexander Chekmenev), Янина Алексахина та Julia Dzyuba, Алексей Семенец



Миколу привезли до нас повністю сліпого, без документів, без надії в лютомі 2019. Завдяки наші спільній праці він вже бачить…
Читати далі →Сьогодні із Алена Мельник пропонували кожному із них змінити життя на краще: поїхати на безкоштовну реабілітацію. Поки стояли, розмовляли, всі троє, під…
Читати далі →UPD!!! Тсіоші знайшли роботу та житло (поки що на два тижні)! В дуже дивному світі ми живемо 🙂 його прийняла до…
Читати далі →Привезли до нас чергову жінку похилого віку, в кризовій ситуації. Вікова деменція, часткова втрата пам’яті. З великими труднощами нас вдалося…
Читати далі →“Мене звуть Кадацька Любов Олександрівна, 03.12.1954 гр., Бездомна. Народилася під Запоріжжям, потім переїхала в Запоріжжя. Закінчила школу, працювала на…
Читати далі →збиралися разом пороздумувати над тим, що кожному особисто хотілося б поміняти в житті…. розмірковували над втратою соціальних зв’язків із-за свого…
Читати далі →“Особи без громадянства — невидимі члени нашого суспільства. Через відсутність документів вони наражаються на ще більший ризик стати безхатченками —…
Читати далі →Як Бог турбується про бідних людей, наче про багатих))) Повезли сьогодні Андрія Командира, це той чоловік, який потрапив до нас…
Читати далі →Валентина Петрівна Марченко, киянка, 74 роки, бездомна. Все життя пропрацювала провідницею на залізниці. У 29 років овдовіла не встигнувши завести…
Читати далі →“Родом ми з села Соломоново Ужгородської області. Тоді це Австро-Угорщина була і нас переселили за Ростов. Звідти я поїхала вчитися…
Читати далі →«Мене звати Жарий Сергій Васильович, 1987, бездомний. Батьків у мене рано не стало. Виріс в інтернаті. Березне, Чернігівської області….
Читати далі →В минулому місяці ми орендували ще квартиру, зараз з девяти, що перебувають у нас – чотири “важкі” людини (яких потрібно…
Читати далі →