Долі людей, які звертаються за допомогою до Дому Милосердя Київ настільки різноманітні! 62-річний Богданович Леонід Опанасович наполегливо, не набридливо щодня дзвонив в очікуванні вільного місця в притулку. І от, нарешті, на порозі з’явився чепурненький, охайний, худощавий чоловік із стомленим поглядом.
Чи буває так, що людина прожила порядне життя, працюючи на одній/двох роботах, дбаючи про сім’ю, родину, стала, як він сам про себе каже, обузою для рідних після втрати працездатності через інфаркт?! Леонід Опанасович ні дня не прожив на вулиці, але залишився без власного житла маючи право на половину будинку, який дістався в спадщину від батьків — сестра незаконно зайняла обидві частини. Білогородська сільська рада Києво-Святошинського району письмово повідомила що немає таких повноважень для вирішення даного питання і потрібно звертатись до суду. «Чи потрібна мені судова тяганина з рідною сестрою?!», — понуро каже Леонід Опанасович. «У мене вже здоров’я немає. Мені, мабуть, дійсно потрібен будинок престарілих. Якби мав сили, я б дав собі раду, я ж не ледачий — садив клаптик городу, грядки, вирощував картоплю — в мене все було щоб про харчуватися».
Отож, поки наш новий підопічний облаштовується, ми думаємо, як могли б допомогти цьому доброму, щирому чоловіку, аби повернути його очам блиск надії, та… дім!
Хочеться додати цитату з болгарського М/Ф «Ух ты, говорящая рыба»: «Делай добро и бросай его в воду» або, як написав мудрий Екклезіяст: «Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов знайдеш його».